(1879-1921)
Світосприймання Григорія Чупринки є закоріненим у національну традицію і одночасно сформованим під впливом ідей модернізму та зумовленим символістською манерою письма.
Поезії його тяжіють до пейзажності, однак чисто пейзажної лірики майже немає, що зумовлено символістською манерою письма, коли образи природних реалій мають глибинний зміст, натякаючи на суспільні події, інтимні переживання, стаючи засобом їх передачі, а іноді й зливаючись з ними. Пантеїстичний світогляд поета розчиняє Бога в природі, роблячи саму природу сповненою містики та загадковості. В її циклічності поет бачить, подібно до інтерпретації буддистів, шлях до зір через стадії реінкарнації у рослинні і тваринні форми.
Чупринка, бурхливий і непередбачуваний і в той же час самозаглиблений, шукає відповідностей у природі своїм настроям і знаходить їх. Життєствердна та оптимістична лірика Чупринки багата на широку амплітуду душевних коливань: від надії через сумнів до відчаю, а від нього до впевненості в собі.
Твори
Критика
