19.05.2016
eye 232

Майк Йогансен




(1896-1937)

Майк Йогансен посідає в нашій літературі, можна сказати, окреме, особливе місце. Свій оригінальний талант він виявив у багатьох жанрах: Йогансен був поетом і прозаїком, сценаристом і лінгвістом, філософом і перекладачем, публіцистом і видатним критиком. Та чи не найбільше його хист виявився в царині поезії. І хоча до цього жанру він ставився легковажно (про це він сам признався в автобіографії), все-таки ніколи не розлучався з ним, полишивши нам зразки оригінальної поезії, яка й досі є предметом пильного зацікавлення читачів.

Поезія Майка Йогансена стала явищем у нашій літературі. Його вірші завжди відзначалися оригінальною формою та багатим змістом, а комічний дотеп поєднувався з тонким ліризмом. Усією творчістю письменник засвідчував грунтовну філологічну освіту. З М. Йогансеном у цьому плані міг конкурувати хіба що М. Зеров.

Своїм, хоча й невеликим кількісно, доробком (до речі, цей термін увів до наукового обігу М. Йогансен) він вніс до української поезії багато нового, прагнучи наблизити її до рівня світових зразків.

З перших виступів і до кінця життя М. Йогансен зберігав репутацію надзвичайного таланту, витонченого майстра, в якого інтелект переважав емоції. Формально стрижень поезії М. Йогансена визначити важко: з одного боку над ним тяжіє ранній П. Тичина, з другого — російський футуризм (В. Хлєбников, Г. Петников), помітні також інтонації П. Верлена та Р.-М. Рільке.

Біографія

Твори

Критика
Вибір редакції
up