12-01-2021 Майк Йогансен 245

Концепт ПРИРОДА як репрезентант політичних переконань Майка Йогансена

Майк Йогансен. Критика. Концепт ПРИРОДА як репрезентант політичних переконань Майка Йогансена (на матеріалі поетичних текстів)

УДК 821.161.2-1 Йогансен.08

І. М. Літвінова
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Стаття присвячена дослідженню концептосфери поетичного мовлення яскравого представника української літератури початку ХХ ст., який створив оригінальний поетичний простір, де гармонійно взаємодіють, здавалося б, несумісні мовні концепти, зокрема ПРИРОДА та ПОЛІТИКА. Аналіз образів, створених на їх перетині, і становить завдання дослідження.

Ключові слова: поетична мова, мовний концепт, семантика, ідіостиль.

Литвинова И. Н.

Концепт ПРИРОДА как репрезентант политических убеждений Майка Йогансена (на материале поэтических текстов)

Статья посвящена исследованию концептосферы поэтической речи яркого представителя украинской литературы начала ХХ века, который создал оригинальное по­этическое пространство, в котором гармонично взаимодействуют, казалось бы, несовместимые языко­вые концепты, в частности ПРИРОДА и ПОЛИТИКА. Анализ образов, созданных на их пересечении, и есть целью работы.

Ключевые слова: поэтическая речь, языковой концепт, семантика, идиостиль.

Litvinova I.

Concept NATURE as аreflexion of Mike Yogansen's political beliefs (based on poetic texts)

The paper deals with the sphere of concepts of poetry of the outstanding person of Ukrainian literature of the early twentieth century, who created the original poetic space, where seemingly incompatible linguistic concepts as NATURE and POLITICS interact harmoniously. The analysis of the images created at their crossing, is the purpose of our paper.

Keywords: poetic speech, linguistic concept, semantic, individual style.

Майк Йогансен жив і творив у часи побуту­вання так званої тоталітарної мови, специфіка якої полягає у повній відповідності завданням ідеології тогочасного суспільства (цей феномен досліджували М. Бахтін, О. Земська, Н. Купина, О. Малишева, М. Торохова, А. Чудинов тощо). Відтак радянське мистецтво як репрезентант ра­дянської філософії тяжіло до семантичного при­мітивізму, плакатності, декларативності, відсут­ності індивідуальності тощо.

Будучи, за його ж визначенням, «активним учасником великої соціалістичної будови» [4:723], «співцем живої творчості пролетаріату» [4:709], Майк Йогансен створює неповторну і вишукану поезію, чим викликає велику увагу сучас­них дослідників. Зокрема цікавим, на нашу думку, є втілення автором політичних і соціальних реалій через природні образи. Таке світобачення харак­теризує його непересічну особистість, яка, слова­ми Ю. Лавріненка, стала «одним із фундаторів української радянської літератури, будучи при тому зовсім далеко від політики» [4:156].

Вищесказане визначає актуальність нашої ро­боти, завданням якої є дослідження семантичних трансформацій образів природи для втілення по­літичних переконань у поетичному мовленні яскравого представника «творчої пролетарської поезії» [4:709] Майка Йогансена.

Наявність концепту ПРИРОДА в аналізова­ному поетичному мовленні доводить його розгалужена структура та розмаїття семантичних тран­сформацій образів-складових, зокрема образів природних стихій, пір року, явищ природи, дерев, елементів ландшафту тощо.

У поезії Йогансена природні образи є постій­ними для змалювання соціальної ситуації, що за­галом відбиває тенденції тоталітарної естетики. Зазвичай революційні події в очах їх прихильни­ків асоціюються з образами, що традиційно мають позитивну конотацію, зокрема сонцем і весною.

Сонце як символ позитивних змін у суспільстві спостерігаємо у ряді контекстів: «І велетенське снить світання рад» [1:72]; «Нестеменним наллялись вином І танцюють в узліссях клени, Без кінця і без краю шляхом над землею серце вогненне» [1:76]; «Скоро день у Європі» [1:62]. У першій із наведених цитат метафора велетенське світання рад втілює омріяні зрушення в соціумі, демонструючи схвальну оцінку ліричним героєм, втілену через позитивну конотацію лексеми світання та епітет, виражений прикметником із семантикою надмірного вияву ознаки велетенське. У другій цитаті метафора серце вогненне як утілення радянської влади має складнішу структуру. З одного боку, на реалізацію авторського задуму працює традиційна позитивна семан­тика образу сонця, який вгадується із контексту та завдяки постійному епітету вогненне, із семами "джерело світла", "енергія життя". З другого боку, долучається емоційний компонент через лексему серце, яка зумовлює актуалізацію сем "доброта", "сердечність", "одухотвореність". В останній цитаті неминучість політичних перетворень втілено міст­кою метафорою скоро день у Європі, семантика якої зумовлена, в першу чергу, лексемою день із доміна­нтними семами "світло", "тепло" тощо.

В аналогічному ключі реалізується образ вес­ни, зокрема у поезії «Весна в заводі»: «Весна стає світліша і світліша, Соціалістична весна, клянусь головою, Зложила крила і стоїть піша І жде цілува­тись зі мною» [1:104]. Позитивну конотацію образу весни як утілення розквіту, змін на краще посилює повторюваний прикметник у формі вищого ступе­ня порівняння в ролі предиката світліший, що вод­ночас виступає контекстуальним синонімом до прикметника соціалістичний, увиразнюючи йо­го семантику. У такий спосіб актуалізується ідео­логічний зміст радянського — ідеальне, омріяне, щасливе, що виростає до образу раю у наступному контексті: «По берегах повстання і пісень, Над рі­ками радянських революцій В далеку путь налаго­дився день До ірію, де всі вони зіллються» [1:79]. Як бачимо, для реалізації авторської ідеї соціаль­них змін подекуди використовується кілька пози­тивно конотованих природних образів (ріка, день), які доповнюють один одного.

Як особливість світовідчуття Йогансена має­мо відзначити інтимність переживань стосовно тогочасних суспільних змін, що у попередній ци­таті втілено метафорою соціалістична весна жде цілуватись зі мною, відтак образ весни у поетич­ному мовленні набуває багатовимірності: з одного боку, втілює зміни у соціумі, з іншого — символі­зує пору кохання.

Подібне семантичне навантаження образу вес­ни в одноіменній поезії: «Іду, поважний, похмурий, і мрію Про щось — про поділ земельної ренти, А навколо грають, пустують дурні весновії, Смі­ються з мене інтелігента. Гей, що солодким духом цигарки Пихнув на мене старий робочий, Наче во­но не зима і не Харків, А степ полинами пливе і лоскоче. Став, стою і думаю так приблизно: Вірю, зробимо весну на світі. Щось підходить близько, ніжно: — Товаришу, дозвольте прикурити!» [1:57]. Весна є втіленням позитивних змін у суспільстві, які творять (лексема зробимо) представники різних прошарків, зокрема інтелігенція (носії інтелекту) та робітники (втілення виробничих стосунків). Ці зміни мають охопити увесь світ — радянська ідея глобальних перетворень. Варто відзначити дещо грайливий настрій поезії, зумовлений зокрема об­разом дурних весновіїв, що грають і пустують, ви­сміюючи поважного похмурого інтелігента. Такі настрої повсякчас простежуються у поезії Йогансена: чого вартий хоча б авторський варіант лозун­гу Комуністичного Маніфесту Маркса та Енгельса «Пацани всіх країн, єднайтеся!» [1:63].

Якщо образ весни асоціюється з революцій­ними змінами в суспільстві в силу традиційно закріпленої за ними семантики, то образ осені у подібному трактуванні має іншу природу: назва осіннього місяця асоціюється з революційнми подіями 1917 року, стає відправною точкою для періодизації часу в радянському просторі [2:55— 56] та набуває ідеологічної семантики, зокрема у контексті: «Все ж таки У нас уже жовтень, А у всесвіті Ще тільки лютий» [1:55]. Назви міся­ців втілюють авторське бачення історичних про­цесів: жовтень — символ позитивних революцій­них змін, лютий втілює перший етап боротьби, що припав на початок 1917 року.

Подібна семантика назви осіннього місяця ре­алізується у складі ідеологеми далі: «Ви, що жов­тий червень зробили б з червоного жовтня, Коли б час повернувся назад» [1:66]. Гра слів, у результа­ті якої ідеологема червоний жовтень втрачає свою значущість (жовтий червень — метафора по­за соціальним контекстом) дозволяє провести ме­жу між своїми та чужими.

Цікава у визначеному ракурсі наступна цита­та: «Вересня день мов меч, Нагострений сонцем осені. Вересень — вольний вечір Жовтневі нала­годив кросна. В океані осіннім злились Дерев і верстатів ради; У ліщину, в листя, в ліс Просякає радянська влада» [1:76]. Осінь як революційна пора у контексті розбита на періоди за місяцями. Вересень втілює підготовчий етап до позитивних зрушень, що втілено метафорою вересень — на­гострений меч, через лексеми-складові якої образ набуває сем «гострота», «неминучість», «вища справедливість» тощо. Дотичністю до образу сон­ця осені, що нагострило меч, із традиційними се­мами «універсальність» та «глобальність» образ вересня виходить на філософський рівень, а також посилює позитивну конотацію. Образ жовтня як символу революції представлено метафорою жов­тневі кросна, створеної на перетині лексичних полів «природа» та «виробництво», що далі виро­стає до образу дерев і верстатів ради, адже, за на­шими спостереженнями, щасливе життя у йогансенівському світі можливе лише на тлі красивої природи. На підтвердження думки спостерігаємо велику кількість природних образів у наведеній цитаті — океан, осінь, дерева, ліщина, листя, ліс — для зображення соціальних трансформацій. Також традиційною для аналізованого поетичного мовлення є метафора соціум — ліс, члени соціу­му — дерева, про що детальніше згодом.

Семантику революційних зрушень в аналізова­ній поезії подекуди втілено через образи дощу, грому, вітру та дотичні до них, зокрема у поезії «Хмарку на захід»: «...I знову хмарам вітер снить­ся, І тихо марять в ясноокеані Водою вільною ва­гітні вівці, I сплять і марять, поки час настане. Мої отари, мрій грозових повні <…> Несіть поволі, тихо, в своїй вогкій вовні, Тихо несіть насіння бли­скавичне <...> I всю росу, що попалила вії <…> Зберіть поволі, тихо, поки час наспіє <...> Як гро­мова гармата, вдарте по Європі. Іспопеліть у корінь паразитів I в океан знесіть золу в останньому пото­пі» [1:48]. Передгрозова природа втілює напруже­ність, стихійність, буремність соціальних перетво­рень. Варто говорити про складну структуру обра­зу: хмари втілюють суспільні настрої (метафора водою вільною вагітні вівці, яким сниться вітер), вітер — активне начало, ясноокеан — сприятливе зовнішнє середовище тощо. У поезії активно пред­ставлені дві стихії — вода (образи хмар, роси, оке­ану) та вогонь (очевидний у метафорі насіння бли­скавичне та через лексеми попалила, іспопеліть). Завдяки образу грози стихії природньо взаємоді­ють у поетичному тексті, що зумовлює складність і багатошаровість семантики образів, створених на їх перетині, зокрема несіть насіння блискавичне у вогкій вовні; роса, що попалила вії тощо. Попри промовисто соціальний зміст поезії варто визначи­ти філософську складову, втілену насамперед образом океану: з ясноокеану все почалося, і океаном все має закінчитися (знесіть золу в останньому по­топі). В образі останнього потопу вбачаємо біблій­ний мотив очищення.

Поезії Йогансена властивий позитивно конотований образ грози як символ революційних зрушень, у розглянутому контексті представлений метафорами грозові мрії, громова гармата тощо. В аналогічному ключі він реалізується далі: «За­летіли з Німеччини буки, Вкорінились у вільній землі, Простяглися могутнії руки І на захід, на захід пішли. Повернімось, вернімось додому Мі­льйонами буйного зілля, Прогуркочимо буковим громом, Проллємось молодим вод оп Іллям» [1:53— 54]. Цікаво, що грім у наведеній цитаті має вираз­но не небесне походження, а є шумом дерев, які у свІтопросторІ Йогансена традицІйно втІлюють членІв соціуму, вІдтак реалІзовано важливу Ідею «революцІї з низІв».

ПостІйними у поетичному просторІ Майка Йогансена є образи природи для втІлення ідеї щасли­вого соцІалІстичного майбутнього. Радянська влада у свІтобаченнІ автора є природним і гармонІйним етапом розвитку суспІльства. Те, що гармонІя на­самперед асоцІюється зі свІтом природи, і стає пІд­ставою для взаємопроникнення концептІв природи та політики, що повсякчас спостерІгаємо в утопіч­нІй поемІ «Комуна»: «Коли буде Комуна, То буде мІсто як море, як гори, таке біле й широке» [1:66]; «За степ моє серце АгітацІя За море і гори, За лІс» [1:63]; «Так, ліси — і такі ж неминучі Ще немину­чіші, ще буйніші, Сині долини, ще глибші кручі По земній кулі наше серце напише» [1:63] І т.д. Для Йогансена характерно зображення ідилічної карти­ни повного щастя — соціалістичного суспільст­ва — на тлі мальовничої природи, на противагу загальноприйнятій на той час картинці урбаністич­ної дійсності із обов'язковою деталлю — димом із труб заводів і фабрик. Щасливий світ майбутнього реалізований образами природи — море, гори, ліс, кручі, долини. У першій із наведених цитат приро­дні образи, що виступають порівнянням, увираз­нюються позитивно конотованими епітетами до образу міста біле, широке. СтилІстичну функцІю виконують також епітети, виражені прикметника­ми у формі вищого ступеня порІвняння, у третьому контексті неминучіші, буйніші, глибші. ГіперболІізація ознаки, в тому числі виражена прикметника­ми, що не можуть мати ступенів порівняння, зумо­влює відчуття фатальності та незворотності соціа­льних перетворень.

СвІт природи є вічним, відтак втілює Універсум: з нього все починається і ним усе закІнчуєть­ся, але при цьому нічого не зникає безслідно. Складні фІлософські міркування Йогансена вба­чаємо в іншій замальовці майбутнього: «А нас тих, що знали зарані пІсню, Заспівають у трави, квіти й коріння, Вітерець хвильовий пролетить і свисне, Тичину блакитний елан оповине. Закиває лісними очима сосюра, І знайдеться десь перекру­чений корінь, Такий незграбний, такий чудерна­цький і бурий, Що для нього назвищ не стане тих, Ще раз полізуть в історію І наречуть йому химер­не наймення: —Йогансен» [1:67—68]. Світ реальних людей ніби розчиняється у природі, і саме в такій формі отримує вічне життя. У мовній тканині тек­сту таке розчинення представлене метафорами, компоненти яких об'єднують реалії двох світів — природи (вітерець, ліс, корінь) та конкретних іс­торичних постатей (Хвильовий, Елан-Блакитний, Тичина, Йогансен). Неповторні авторські метафо­ри (вітерець хвильовий пролетить і свисне; тичи­ну блакитний елан оповине; закиває лісними очи­ма сосюра; знайдеться десь перекручений корінь Йогансен) створюють унікальний йогансенівський світ — світ щирих природних людей, для яких політичні переконання — це не штучне, привнесене зовні, а природне єство, сама суть. На підтвердження думки метафора пісня як вті­лення ідеї соціальних перетворень, яку нащадки заспівають у трави, квіти й коріння.

На особливу увагу в межах нашого дослі­дження заслуговує вже згадувана йогансенівська метафора соціум-ліс. Людина країни Рад бачиться як типовий член нової соціальної спільноти, як товариш (член радянського колективу, будь-хто, хто разом з іншими бере участь у спільній радян­ській роботі) і громадянин (суб'єкт, зобов'язаний виконувати волю соціальної більшості); професу­ра покликана високо тримати прапор марксист­сько-ленінської передової науки тощо [2:69]. Така семантика лексем стає основою метафор у поезії «З лісів ліса»: «З числа стає вам громадянин кедр. Підводимо під нього кругову. Коротка пісня: лісових катедр Професор тихо валиться в траву» [1:93]. Дерева уособлюють членів радянського суспільства, готових віддати життя за ідею та сві­тле майбуття: «Товаришів вогонь — всесвітове багаття. Його в прозорі пальці трудових долонь Щовечора з усього світу бачать наші браття» [1:94]. Відтак вогонь, що спопеляє життя окремих членів радянського суспільства, разом утворює всесвітове багаття — метафору глобальних змін у соціумі, що населяє планету. Маловартісність життя окремої людини поряд із соціальними за­вданнями, характерна для радянської ідеології, простежується у поезії далі: «Увесь Союз — в лісах. Ми ріжем ліс, але ростуть ліса. З лісів як сонце з сніз соснових, із хмари пилу, свіже як пасат Встає лице великої будови» [1:95]. Жертви неминучі, але виправдані ідеєю великої будови, значущість якої, окрім, власне епітета велика, під­креслено порівнянням із сонцем, а метафора лице великої будови встає передає ефект прозріння соціуму, перехід від темної ночі забуття до світ­лих часів (до речі, епітет світлий є постійним у мові радянського періоду щодо позначення со­ціалістичного майбуття). Увиразнює позитивний образ соціальних перетворень також епітет свіже та порівняння як пасат, адже вітер розганяє хмару пилу — метафоричний образ перехідного періо­ду — незрозумілого і сумбурного.

Попри загальну відповідність радянській іде­ології, поезія звучить у виразно мінорному регіст­рі, адже на момент її написання вже з'явилися факти, які похитнули віру Йогансена у безхмарне щасливе соціалістичне майбуття. Відтак мотиви смерті та жертовності, представлені метафорами ріжем ліс, всесвітовий вогонь з вогню товаришів, професор валиться в траву тощо, створюють дру­гий план, ледь вловимий на лексичному рівні, але потужний емоційно. Також простежується ідея втрати індивідуальності, характерна для радянсь­кого простору: з однотипних людей-дерев роблять однакові плоти, що сплавляють однотипними рі­ками: «Пливуть плоти блакитним доном неба, синьою волгою і голубим дніпром. Лісів глицевих вирубані ребра Пливуть на південь, сплетені пло­том» [1:94]. Одноманітність простору передано через позбавлення індивідуальності рік — напи­сання гідронімів з малої літери, а також синонімі­чні епітети до них блакитний — синій — голубий. Значущою для створення емоційного фону поезії є метафора вирубані ребра лісів, сплетених пло­том, оскільки доводить ситуацію до абсурду.

В аналізованому поетичному мовленні приро­дні образи також є способом втілення ідеї соціа­льних негараздів. Традиційними в такому значен­ні є образ зими, подекуди представлений образом снігів, зокрема у контекстах: «Ще зима у воді. Ще зима на світі Ще навіть не провесна. Ще не апріль» [1:91]; «Спи, моя серце-країно... По Украї­ні — сніги!» [1:49]. Семантика наведених при­родних образів реалізується у протиставленні до образу весни у дотичній інтерпретації, про що говорили вище.

Образи дощу і туману через здатність розмива­ти чіткі обриси реалій і перетворювати все у неви­разну сіру картину є визначальними для створення образу міста поза революційним контекстом у ци­таті: «То город-дощ під парусом туману Захований од сонця і од вітру <…> Фантоматичне обчисляє мито По день химерний, що навіки витре Його з реєстру східних революцій» [1:70]. Семантика названих образів увиразнюється образами сонця та вітру із традиційно для поезії Йогансена, як уже зазначали, позитивною конотацією.

Дощ як утілення несприятливої соціальної си­туації також в одноіменній поезії із присвятою «Моїй Латвії»: «Нема, нема, нема нікого Тіки дощ державний дощ дощ Один керує на всесвіт <…> О сива країно моя. Загорнулась в свитину І мок­неш» [1:55]. Образ дощу переходить у соціальну площину через епітет державний та метафору дощ один керує; об'єкт дії всесвіт зумовлює його гі­перболізацію; жалісний образ змоклої сивої краї­ни, що потерпає від дощу, посилює негативну конотацію останнього.

Важливість природних образів як репрезента­нтів політичних поглядів Майка Йогансена дово­дить насамперед їх семантика: революційні події (образи світанку, весни, осені, грози), щасливе майбуття (сонце, мальовничі пейзажі), соціалісти­чне суспільство (ліс), соціальні негаразди (дощ, туман, сніг) тощо. Багатство семантичного напов­нення образів природи у визначеному ключі підт­верджує наявність несподіваних синонімічних відношень між ними, (зокрема образи весни та осені як виразники революційних перетворень), а також антонімічні семантичні трансформації одного образу (дощ як позитивні соціальні зру­шення та руйнівна сила).

Отже, дослідження образів природи як репре­зентантів політичних переконань у поетичних текстах Майка Йогансена дозволило з'ясувати особливості світобачення людини, з одного боку, щиро закоханої в ідею світлого комуністичного майбутнього, а з іншого — непересічної особис­тості й талановитого поета. Гармонійне поєднан­ня, на перший погляд, несумісних концептів ПРИРОДА та ПОЛІТИКА в оригінальних непо­вторних образах підтверджує непересічний талант Йогансена, а також дає підстави говорити про щирість поета щодо політичних переконань, адже що може бути природнішим за природу. Вважаємо, такий підхід до вивчення поезії дає змогу осмислити неординарну і трагічну філосо­фію поетів «Розстріляного Відродження».

Література

  1. Йогансен М. Вибрані твори / М. Йогансен. — К. : Смолоскип, 2009. — 768 с.
  2. Купина Н. А. Тоталитарный язык: Словарь и речевые реакции / Н. А. Купина. — Екатеринбург — Пермь : Изд-во Урал. ун-та, 1995. — 144 с.
  3. Разинкина Н. С. Концептуальная метафора в русском языке советского периода (1917—1956 гг.) / Н. С. Разинкин // Вестник Томского государственного университета. — 2011. — № 344. — С. 26—29.
  4. Розстріляне Відродження: Антологія 1917—1933: Поезія — проза — драма — есей / упоряд., пе- редм., післям. Ю. Лавріненка; післям. Є. Сверстюка. — К. : Смолоскип, 2008. — 976 с.
  5. Чудинов А. П. Россия в метафорическом зеркале / А. П. Чудинов // Русская речь. — 2002. — № 1. — С. 42—46.

Читати також