Майк Йогансен як мовознавець

УДК 81-112

Ольга Черемська

І у віршах своїх, і в прозі, і в теоретичних статтях неуклінно старався [М. Йогансен] підняти українське слово до європейського рівня (Ю. Лавріненко)

Статтю присвячено різножанровому мовознавчому доробку представника Харківської філологічної школи 20 —30-х рр. ХХ ст. Майка Йогансена. Схарактеризовано проблематику лінгвістичних праць мовознавця; звернуто увагу на методичні поради щодо самостійного оволодіння українською мовою, висловлені в посібнику для курсів і самоосвіти; проаналізовано підходи щодо нормалізації лексики у Практичному російсько-українському словнику, створеному у співавторстві з харківськими мовознавцями; висвітлено погляди вченого на лінгвістичні засоби творення поетичної образності, узагальнені й репрезентовані в літературознавчих працях.

Ключові слова:Майк Йогансен, Харківська філологічна школа, посібник, лексикографічна праця, рецензія, поетична мова.

Olga Cherems'ka

MIKE IOHANSEN AS LINGUIST

The article is devoted to the multi-genre inheritance from a representative of the Kharkiv Philological School of the 1920s and 1930s Mike Ionhansen. The subject of his l nguistic publ cations was deterined; methodological advice on self-mastery in Ukrainian language are expressed in the course manual; the approaches to normalize Practical vocabulary in the Russian-Ukrainian dictionary are analyzed, scientist looks at the phonetic means of creating poetic imagery were covered.

Key words: Mike Iohansen, the Kharkiv Philological School, textbook, lexicographical work, review, the poetic language.

The article is devoted to the multi-genre inheritance from a representative of the Kharkiv Philological School of the 1920s and 1930s Mike Iohansen. The themes of his articles are characterized and the attention is drawn to the scientific value of the philologist's linguistic ideas, which were realized in article «Phonetic etudes (notes on the town of Shyshak in the Poltavshchyna with respect to the literary pronunciation)», where the identification of the Ukrainian language's phonemes was made. The scholar's views on application of the Latin alphabet in the Ukrainian writing is traced. It is characterized the philologist's intention to favor Ukrainian learning which was realized in one of the first textbooks of the Ukrainian language for self-education, where the term «phoneme» was introduced first in the Ukrainian philology. It is analyzed the distinctive peculiarities of the lexicographical inheritance of the philologist, especially introduction of the words marking, explanation of the lexical-semantic nuances, introduction of the very Ukrainian terminology, application of the normative approach to the Ukrainian lexis. In the literary works of M. Iohansen examines the secrets of creating imagery of linguistic text, means of euphony, poetic phonics, etc.

The article notes the impact of poetics O. Veselovsky and O. Potebna, particularly with respect to distinguishing sound word, word-images and symbol, on the linguistic theory of M. Iohansen as well as the formation of a creative attitude of M. Iohansen, as a poet to the poetic image as the most important source poetry, to understand the nature of the poetic word, its diversity and aesthetic importance. Attention is accented on the richness of M. Iohansen's poetic vocabulary 一 the talented experimenter artistic form and content, master of lexical variation, sound combinations, alliteration, verbal music, which for a long time, has not been adequately appreciated in Ukraine.

У колі мовознавців Харківської філологічної школи періоду 20 -30-х рр. XX ст. Майк Йогансен — надзвичайно колоритна постать. З-поміж інших творчих особистостей його вивищував діапазон знань, захоплень і талантів: самобутній поет і письменник-експериментатор, літературний критик і теоретик, перекладач і майстер епіграм, сценарист і журналіст, але, передусім, мовознавець. Закінчив класичне відділення історико-філологічного факультету Харківського університету (1917), здобувши науковий ступінь магістра філології, навчався в аспірантурі. Учень Л. Булаховського та О. Синявського. Учителював у школах Харкова, викладав на Полтавському філологічному факультеті, у Харківському інституті народної освіти. У 30-і рр. ХХ ст. Майк Гервасійович був викладачем загального мовознавства в Інституті профосвіти. Отож за освітою й за фахом М. Йогансен - філолог у широкому значенні цього слова: вільно володів німецькою, англійською, давньогрецькою, італійською, іспанською, французькою, слов'янськими та скандинавськими мовами, досліджував проблеми мовознавства, зокрема фонетики, лексикографії, «відкривав» закони поетичної мови, брав участь у складанні проекту українського правопису 1928 р.

Обсяг і тематику мовознавчого доробку вченого засвідчив «Покажчик з української мови» Л.Ф. Червінської та А.Т. Дикого, виданий відділом україніки Харківської бібліотеки ім. Короленка (1929-1930). І до його створення був причетний всюдисущий М. Йогансен. З передмови довідуємося, що він був науковим консультантом цього видання: «За цінні вказівки висловлюємо свою подяку М. Г. Йогансенові» [Червінська 1985: IV]. Покажчик тематично структурований і значний за обсягом: містить «мовний український матеріял від найдавніших часів по кінець 1928 року» [Червінська 1985: ІІІ]. Серед праць М. Йогансена - різноаспектні теоретичні статті: «Пристосування латиниці до потреб української мови» (1923), «Фонетичні етюди (замітки з нагоди фонетики м. Шишак на Полтавщині в зв'язку з літературною вимовою)» (1927), «Lexica. Сучасні українські словники практичного вжитку» (1925), посібник української мови [Йогансен 1923], словники [Йогансен 1926], а також рецензії на підручники української мови О. Курило [Йогансен 1923], М. Гладкого [Йогансен 1924], В. Сімовича [Йогансен 1922], О. Бузинного та В. Щепотьєва [Йогансен 1924]; відгуки [Йогансен 1923], бібліографічні огляди [Йогансен 1924], надруковані в громадсько-політичному й літературно-науковому місячнику «Червоний шлях» упродовж 1923-1925 рр.

Цінні для нас спостереження М. Йогансена, узагальнені в статті «Фонетичні етюди (замітки з нагоди м. Шишак на Полтавщині в зв'язку з літературною вимовою)» [Йогансен 1927]. Для опису особливостей вимови в цьому ареалі учений застосував комплекс методів фонетичного аналізу, й унаочнив психологічне підґрунтя процесів вимови та ідентифікації окремих фонем як із позиції мовця, так і з позиції науковця. Літературною вимовою М. Йогансен вважав «чисту вимову тих інтелігентів, що мають уже посередню, зрефлектовану у свідомості вимову, бо вимова незрефлектована попросту одбиває якусь місцеву говірку, отже, її й характеризує» [Йогансен 1927: 20].

Матеріали статті харківського мовознавця «Пристосування латиниці до потреб української мови» - це проект застосування латинського алфавіту в писемній практиці. До речі, у той час ця проблема активно дискутувалася на сторінках місячника «Червоний шлях», на Всеукраїнській правописній конференції в Харкові, де М. Йогансен, Б. Ткаченко та М. Наконечний запропонували прийняти латинську абетку як частину правопису (під час голосування переважив один голос проти [Українська латинка]).

М. Йогансен - автор одного з перших посібників української мови «Украинский язык: Пособие для курсов и самообразования» (1923, 1924) [Йогансен 1923]. Завдання посібника вбачав у тому, щоб допомогти російському читачеві опановувати українську літературну мову, допомагаючи йому в читанні тексту зі словником, в оволодінні особливостями стилістичного синтаксису. Рецензент посібника О. Курило, схвалюючи, що видання охопило «головніші українські, відмінні від російських особливості», разом з тим критично оцінює неналежне формулювання правил і подання прикладів, серед яких чимало помилок [Курило 1923: 251]. Врахувавши зауваги рецензента, М. Йогансен, як відомо, перевидав доопрацьований варіант посібника 1924 р.

Як відзначають мовознавці, цінність цього посібника ще й у тому, що в ньому вчений уперше ввів термін «фонема» описавши процеси вимови та ідентифікації фонем і з позиції мовця, і з позиції слухача (науковця) на матеріалі однієї української говірки, базуючись на психологічному критерії, використав цей термін у значенні “тип звуків”. Українська лінгвістична думка дістала термін, який уже можна було відповідно інтерпретувати й застосовувати в наукових дослідженнях, зокрема у працях О. Курило, О. Синявського, М. Наконечного Є. Тимченка, І. Трояна, М. Калиновича та ін.

Ще одне із захоплень Майка Гервасійовича - лексикографія. Він є одним із укладачів «Практичного російсько-українського словника» (співавтори - М. Наконечний, К. Німчинов, Б. Ткаченко) (1926) «Російсько-українського словника приказок» (1928). Зокрема унікальність «Практичного російсько-українського словника» в тому, що в ньому вперше послідовно представлено систему гнізд, наприклад: Доверенность - //-ренный - //-рие - //-ритель - //-рительный -рчивый //-ряться. Автори розмежували віддієслівні іменники на позначення процесових понять і предметів, наприклад: Распределение - 1) (процесс) - розподілення, розміщення, розкладання; 2) (результат) розподіл, розклад, (р-ние налогов между людьми) - уклад. У словнику застосовано систему ремарок: (перенос.), (любов, ласк.), (выразит.), (сильнее), (грубее), (народное), (фамильярно), (насмешливо), (абстрактно), (конкретно), (бранное) та багато ін., наприклад: Испытание - 1) випроба, випробування, (экзамен) - іспит, (выразит.) - лиха година. Подано реєстр актуальних для того часу слів, наприклад: Общество ~ 1) (термин социологич.) - суспільство (первісне суспільство); 2) (активный слой общества) - громадянство; 3) товариство (споживче, акціонерне товариство); сельское общ. (=община) - громада; Коллективное хозяйство - колективне господарство (сокр.) - колгосп, -пу. Зберігає лексикографічна пам'ятка і характерні для того часу ідеологічні оцінки: Изощрять - вимудровувати (західна буржуазія вимудровує брехні на СРСР).

Як засвідчує аналізована праця, за два роки до виходу офіційного упорядкованого правопису (1928) мовознавці Харківської філологічної школи здійснили спробу запровадити до активного вживання власне українські терміни та відповідники, вилучивши російські аналоги, наприклад: Карта (географ.) - мапа; Катет (математ.) - прямка; Латунь - мосяж, -жу; Мышьяк - (химич.) арсен та ін.

Як рецензент М. Йогансен умів разом із глибоким лінгвістичним аналізом підкреслювати найсуттєвіше. Так, пишучи рецензію на посібник О. Синявського «Украинский язык» (1923), призначений для практичного вивчення української мови на робітфаках, у технікумах, на курсах для дорослих і для самоосвіти, мовознавець цілком справедливо відзначав, що “повнотою своєю, досконалістю формулювань - це один із щонайкращих підручників української мови взагалі”. Про наукову й методичну цінність цього підручника свідчить той факт, що за неповні чотири роки його перевидано п'ять разів.

Роздумами на лінгвістичні теми рясніють літературознавчі праці М. Йогансена «Елементарні закони версифікації (віршування)» (1922) та «Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків» (1928). Важливі міркування щодо мови прозових творів: «У добрій прозі не тільки всяка дійова особа, але всяка річ має свій діалект, усякий відтінок настрою має свій словник. Дійові особи балакають в оповіданні, а за речі та інше балакає автор... Отут саме найбільше треба такту і засобів мовних. Одного стилю і тут немає і не може бути. Всякі звички чи рецепти «правильної мови» треба рішуче покинути». М. Йогансен застерігає від стилістичних невправностей і радить молодим митцям «студіювати мову добрих письменників», «любити словники й копатися в них, мати книжечку і записувати там усяке метке слово, сказане при нагоді, аналізувати враження від суто словесних комбінацій і робити нові комбінації на задані собі попереду ефекти» [Йогансен 2009: 566].

У праці, присвяченій законам віршування, зосереджено увагу на секретах поетичної мови. Автор розвідки зауважує, що «милозвучність залежить від музикальної здібності автора», який однак повинен буди добре обізнаним із досягненнями в цій галузі: «Українська мова не терпить збігу голосівок, отже, чуже слово «буржуазія» вона переробляє народними вустами в «буржувазію» або «буржуйазія». Значить, без особої потреби не уживатимем таких скупчень слів, де одно кінчається голосозвуком, а друге голосозвуком починається. Так само без загальної потреби стережімося того, аби стикалися кілька шелестозвуків, бо це спиняє вірша, отже, вчиняє в ритмі павзу...» [Йогансен 2009: 529].

Ґрунтовні поради мовознавця щодо поетичної фоніки, зокрема алітерації, рими, повторів слів, закінчень, звуків: «Алітерація є могутнім засобом для звукових ефектів. Відчуваючи характер окремих звуків, знаючи лагідність «л», бурхливість «р», дзюрчання «дз», бубон «б», закляклість «к», мелодійність «м», знаючи безмежну здатність звуків і їх комбінацій одбивати звуки життя, поет в силі утворити справжній звукопис. Дам деякі найзагальніші вказівки за нерозробленістю теми. «А» 一 звук радості й сили, найповніший звук, «У» 一 навпаки найглухіший, «О» - типовий звук української мелодії з її величним сумом, «І» 一 квиління, «Е» 一 найбільш нейтральний голосозвук». Автор зауважує, що ці вказівки не претендують на абсолютність, однак значної уваги потребує, наголошений, головний звук слова й рядка та ін. Мовознавець вимагає від письменника глибокого знання мови, якою пише, «бо тільки в мові - невичерпні джерела нових образів: найрозкішна фантазія залишається лише думкою, якщо нема до неї слів. Отже, якраз українська мова є одною з найщасливіших ... в українській же літературі кожне слово може увійти в літературу, - вона ще не застигла в межах повного словника, струмки ще горять вулкановим вогнем» [Йогансен 2009: 546-547].

Дослідники цих літературознавчих праць М. Йогансена цілком справедливо відзначають, що в такому творчому ставленні до поетичного образу як до найголовнішого джерела поезії, до природи поетичного слова та його естетичної ваги відчутний уплив поетики О. Веселовського та О. Потебні, зокрема щодо розрізнення звукового слова, слова-образу й символу.

Розповідь про Майка Йогансена годилося б завершити словами Ю. Лавріненка: «Як тонкий поет-філолог, кохався в слові і мові українській, що стала не тільки його інструментом, а й джерелом надхнення, незглибною копальнею багатих словесних руд і самоцвітів... Йогансен має такий великий власний словник, якому міг дорівнювати своїм багатством хіба тільки словник Миколи Бажана; що Йогансен вчинив повстання проти натуралістичного слова, став майстром спектралізації і розкриття многопляновости слова. Він не дарма вчився в Харківському університеті - університеті Потебні, який розглядав уже саме слово як поетичний твір. … він розкривав у найбільш прозаїчному слові затаєні в ньому поетичні можливості, очищав його від того бруду, який лишається на всякій речі й істоті після тривалого їх вжитку. Тонкий майстер звукосполучень, алітерацій, словесної музики, Йогансен у всьому дозволяв собі пускатись на гру, яку бачимо в морській хвилі, в дитини і в мистецтві. Дехто помилково брав це за пустопорожню «іграшку» [Лавріненко 2007].

Література:

1. Йогансен М. Бузинний О., Щепотьев В. Практичний підручник діловодства вкраїнською мовою. - Харків - Київ, 1924 / М. Йогансен // Червоний Шлях. - 1924.- № 1-2 - С. 259-260.
2. Йогансен М. Вибрані твори / М. Йогансен /Упоряд. Р. Мельників. - 2-ге вид., доповнене. - К. : Смолоскип, 2009. - 766 с.
3. Йогансен М. Д-р Василь Сімович. Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкільній науці. Друге видання з змінами й додатками . - Київ - Ляйпціґ : Українська накладня . - Коломия - Winnipeg, 1919 / М. Йогансен // Шлях Мистецтва. - 1922.- ч. 1. - С. 72 - 73 (Бібліографія).
4. Йогансен М. Д-р Сімович. Найголовніші правила академичного правопису / М. Йогансен // Червоний Шлях. - 1923. - Кн. 4-5. - С. 285-286 (Бібліографія).
5. Йогансен М. Лінгвістична частина / М. Йогансен // Червоний Шлях - 1924. - № 3. - С. 286-287 (Бібліографія).
6. Йогансен М. Lexica. Сучасні українські словники практичного вжитку/ М. Йогансен.- Нова Книга, 1925. - Кн. 7-8. - С. 9-10.
7. Йогансен М. М. Гладкий. Практический курс украинского языка. 2-е издание: Госиздат Украины. - К., 1924 / М. Йогансен // Нова Книга. - 1924. - С. 32-33.
8. Йогансен М. О. Курило. Уваги до сучасної української літературної мови. Друге видання. Книгоспілка. - Харків - Київ, 1923. - 116 с. / М. Йогансен // Книга. - 1923. - № 4. - С. 27-28.
9. Йогансен М. Олена Курило. Уваги до сучасної української літературної мови. ВУАН. Філологична секція. Друге видання. Книгос пі лка. 一 Київ, 1923 / М. Йогансен // Червоний Шлях. 一 1923. - Кн. 8. - С. 324-325 (Бібліографія).
10. Йогансен М. Практичний російсько-український словник / М. Йогансен, М. Наконечний, К. Німчинов, Б. Ткаченко. - Вид.: ДВУ. - Дніпропетровськ, 1926. - 238 с.
11. Йогансен М. Пристосування латиниці до потреб української мови / М. Йогансен // Червоний Шлях. - 1923. - Кн. 9. - С. 167-169.
12. Йогансен М. Украинский язык: Пособие для курсов и самообразования / М. Йогансен. - К.: Издательство «Більшовик», 1923. - 47 с.
13. Йогансен М. Фонетичні етюди (замітки з нагоди фонетики м. Шишак на Полтавщині в зв'язку з літературною вимовою) / М. Йогансен // Наукові записки Харківської науково-дослідчої катедри мовознавства за ред. проф. П.Г. Ріттнера та проф. Л.А. Булаховського. - ДВУ, 1927. - С.19-55.
14. Курило О. Мих. Йогансен. Украинский язык. Пособие для курсов и самообразования. - К. : Издательство «Більшовик», 1923. - 47 с. / О. Курило // Записки історико-філогічного відділу. 一 Кн. IV - 1923. 一 С. 251-254.
15. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : Антологія 1917 - 1933: Поезія - проза - драма - есей. - К. : «Смолоскип», 2007. - 976 с.
16. Українська латинка. Інтернет-ресурс
17. Червінська Л.Ф. Покажчик з української мови: Матеріяли по 1929 рік : Бібліогр. покажчик / Л.Ф. Червінська, А.Т. Дикий. 一 Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка, Відділ україніки. 一 Мюнхен : Verlag Otto Sagner, 1985. 一 292 с.

Статтю отримано 12.04.2016