27.12.2015
eye 149

Микола Вороний




(1871-1938)

Микола Вороний — постать вельми трагічна. Він належав до того покоління нашої інтелігенції кінця XIX — першої третини XX в., яка хоч і була підготовлена епохою Франка творити загальнолюдські культурні цінності, достойні великого народу, але тільки частково сповнила цю свою історичну місію. Його доробок публіцистичний і науковий, головним чином з питань історії й теорії драматичного мистецтва, так і не дочекався перевидання на Радянській Україні. Хоч як мистецтвознавець Вороний може бути сміливо поставлений поруч із такими славетними вітчизняними іменами, як В. Стасов і К. Станіславський; щодо української науки, то йому не було рівних.

Немає сумніву, що «маніфест» М. Вороного, його активне, цілком свідоме відштовхування від засад «мужикофільської» народницької поезії, від «громадських» мотивів, від культурницького каганцювання в поезії, його заклик і власні спроби переключити украї­нську поезію з поземної описовості буденщини на вищий філософічний ступінь образного узагальнення, його гасло «чистої поезії», поезії-музики, його активне прищеплювання українській поезії зразків французьких і російських символістів, його переклади з Шарля Бодлера, Поля Верлена, К. Бальмонта та інших тогочасних світових поетів — серед темної селянської укра­їнської провінції зіграли свою позитивну і будуючу роль.

Біографія

Твори

Критика
Вибір редакції
up