(1810–1857)
Альфред де Мюссе зловживав загальноприйнятими «вільностями» романтизму в поезії: слабкою римою, інверсією, перенесенням, надто вільним ритмом, порушуючи цим і нову традицію, що протиставляється класичній. Він хотів сказати, що подібні відступи від норм романтичної поезії (на які перетворилися колишні «вільності») не применшували ні художніх достоїнств, ні інтересу публіки до його поезії.
Поет зображував самого себе і, будучи творцем свого часу, давав цим зразок душевного стану тогочасної людини.
Мюссе особливо важливо було те, що його герой залишався виразником окремого випадку, окремої індивідуальної долі, не втиснутої в рамки загальної формули. Крім того, він визнавав лише героя, котрий передавав почуття, симпатії та точку зору самого автора як особистості, котра звільнилася з полону абстрактних узагальнень історичного методу 20-х років та уникнула знеособлення нового суспільства.
Альфред де Мюссе був послідовним прихильником принципу «чистого», «незацікавленого» мистецтва, протиставленого утилітаризму тогочасного життя.
Твори
Критика
