Біографія Альфреда де Мюссе
Альфред де Мюссе – французький поет, драматург і прозаїк, представник пізнього романтизму – народився 11 грудня 1810 року в Парижі.
Походив зі знатного, але збіднілого роду (у XVI столітті один із його предків одружився з Кассандрою, музою Ронсара). З дитинства виявляв крайню знервованість, що часто доводила його до нервових нападів. У віці дев'яти років вступив до коледжу Генріха IV. Спочатку вивчав юриспруденцію, потім медицину, але скоро кинув заняття і відмовився від жодної професії. Старший брат Альфреда – Поль-Едм також займався літературою.
Перші вірші Мюссе написані під впливом романтичного товариства «Сенакль» («cénacle»), у якому найяскравішими особистостями були Віктор Гюго, Альфред де Віньї, Сент-Бев, Шарль Нодьє і брати Дешан. Але вплив романтичної школи був скороминущим у творчості Мюссе. Він заплатив данину захопленню Іспанією у «Don Paez» і «Contes d'Espagne et d'ltalie», але незабаром став дозволяти собі іронічні витівки проти романтиків («Ballade à la lune») й остаточно порвав зі своїми першими вчителями в «Pensées secrètes de Raphaël».
Після романтичного періоду настав другий, позначений розчарованістю та скептицизмом: у цей час з'являються драматичні поеми: «La Coupe et les lèvres» і «A quoi rêvent les jeunes filles», а також «Namouna». У першій із цих п'єс намічена улюблена ідея Мюссе, що розпуста безповоротно знищує душу і робить неможливим повернення до цноти юнацьких почуттів; у «Namouna» розробляється легковажна філософія розчарованого світського жуїра, дуже дотепна і блискуча; «A quoi rêvent les jeunes filles» – поетичний «marivaudage», де легка скептична усмішка автора надає сумний відтінок наївній поезії сюжету.
Характер поезії Мюссе повністю змінюється у третій періоді його творчості, коли, після легковажного розгулу першої юності, він пізнає першу глибоку любов, яка фатально позначилася на всьому його житті.
У 1833 він вперше зустрівся з Жорж Санд. Обдарування його цілком зміцніло під впливом страждання і пристрасті. У всіх документах, що відносяться до історії цього зв'язку, видно нерівність характеру Мюссе, його примхи, напади ревнощів, які чергуються з періодами обожнювання; але головна причина сумної розв'язки любовної драми полягає у роздуванні своїх почуттів на недосяжну висоту. Саме такий настрій плекали в собі як Мюссе, так і Жорж Санд.
Врешті Жорж Санд першій набридла ця метафізична любов, вона залишила Мюссе заради доктора Паджелло. Мюссе продовжував перейматися спрагою неземних почуттів і все життя не міг вилікуватися від своєї amour-passion. Вся подальша поезія Мюссе відображає історію його розбитого кохання: «Rolla», «Les Nuits», «Lettre a Lamartine», роман «Сповідь сина століття» (Confession d'un enfant du siècle, 1836), всі драми пройняті особистими настроями, що додають творчості Мюссе чарівність щирості.
Мюссе був пристрасним обожнювачем чистої любові, але, раз занурившись у хвилі пороку, шукаючи забуття, не міг змити з душі плями ганьби, падав все нижче, піднімаючись усе вище мріями. Такі ж всі його герої: влада розпусти над душею людини – постійна тема усіх його драматичних творів, з яких особливої уваги заслуговують «Lorenzaccio», «Caprices de Marianne», «Fantasio», «On ne badine pas avec l'amour» та ін. Дія тримається у них здебільшого на межі ідилічного і трагічного; під прикриттям легкого гумору, Мюссе зачіпає найтонші струни душевного життя. Грація діалогу та поетичність окремих жіночих фігур відводять цим витонченим психологічним текстам зовсім особливе місце серед п'єс нового французького театру. Розпач роздвоєної душі виражений з надзвичайною силою і пристрасністю в «Rolla». У душі самого Мюссе жили дві людини, котрих він зображує або двома (як у «Caprices de Marianne»), або в одній особі циніка-самогубці, повного презирства до себе.
Ту ж подвійність свого «я» Мюссе малює і в «Nuit de décembre». Він вніс у французьку поезію струмінь індивідуалізму, що позначилося в умінні оголювати страждання душі. На противагу іншим сучасним йому французьким поетам Мюссе не відрізняється блиском і колоритністю вірша і багатством рими. Вірш його загалом блідий, але часом він піднімається на висоту справжньої поезії і постає в натхненній, глибоко поетичній формі.
Внутрішній зміст поезії Мюссе має ще більше значення: він відобразив складність і суперечливість духовного життя сучасної людини. Мюссе надзвичайно тонко відчував настрої своєї епохи, був справжнім enfant du siècle, тому він досі залишається цікавим для читача своїми переходами від вищого ідеалізму до оспівування швидкоплинних задоволень з особливим поєднанням песимізму, цинізму та безмежної ніжності душі.
Ця близькість до духовного життя свого століття зробила Мюссе одним із тих улюблених поетів, яких не лише досі читають, але й перечитують і знають напам'ять.
Альфред де Мюссе помер 2 травня 1857 року в Парижі. Похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез.
Твори:
À ma mère, 1824.
À Mademoiselle Zoé le Douairin, 1826.
Un rêve, L'Anglais mangeur d'opium, 1828.
Premières poésies, 1829.
Contes d'Espagne et d'Italie, La quittance du diable, Une nuit vénitienne, 1830.
La coupe et les lèvres, Namouna, 1831.
Spectacle dans un fauteuil, A quoi rêvent les jeunes filles, 1832.
Lorenzaccio, Les caprices de Marianne, Rolla, André del Sarto, 1833.
Fantasio. On ne badine pas avec l'amour, Perdican, Camille et Perdican, 1834.
La quenouille de Barberine, La Nuit de mai, La nuit de décembre. Le Chandelier, 1835.
Il ne faut jurer de rien, Lettre à M. de Lamartine, Faire sans dire, La nuit d'août. La confession d'un enfant du siècle, 2 vol. Poésies complètes, 1836.
Chanson de Barberine, 1836.
Un caprice, La nuit d'octobre, À la Malibran, Emmeline, Les deux maîtresses. Lettres à Dupuis et Cotonet, 1837.
Le fils du Titien, Frédéric et Bernerette, L'espoir en Dieu. Dupont et Durand. Margot, 1838.
Croisilles, 1839.
Les deux maîtresses, Tristesse, Une soirée perdue, 1840.
Souvenir, Nouvelles («Emmeline», «Le fils du Titien», «Croisilles», «Margot»), 1841.
Le voyage où il vous plaira, Sur la paresse, Histoire d'un merle blanc, Après une lecture, 1842.
Pierre et Camille, Le secret de Javotte, Les frères Van Bruck, 1844.
Il faut qu'une porte soit ouverte ou fermée, Mademoiselle Mimi Pinson, 1845.
Nouvelles («Pierre et Camille», «Le secret de Javotte»), 1848.
Louison. L'Habit vert, On ne saurait penser à tout, 1849.
Poésies nouvelles, Carmosine, 1850.
Bettine, Faustine, 1851.
Publication des Premières Poésies (entre 1829 et 1835) et des Poésies Nouvelles de 1836 à 1852), 1852.
La mouche, 1853.
Contes, 1854.
Українські переклади
У 1885 у № 8 львівської «Зорі» був надрукований, напевне, перший переклад із Мюссе українською мовою – «Розмова музи з поетом» (переклав О. Кониський).
У 1923–1924 у Львові у видавництві «Чайка» був опублікований український переклад драми Мюссе «Андреа дель Сарто» й оповідання «Тіціянів син», зроблені С. Пащенком.
Українською мовою твори Мюссе також перекладали Павло Грабовський, Василь Щурат, Максим Рильський, Михайло Орест, П. Омельченко, П. Савченко, Юрій Липа, Борис Тен, Микола Терещенко, Віталій Колодій, Всеволод Ткаченко.
Твори
Критика
- «Dans Venise la Rouge...» А. де Мюссе – Ш. Гуно: «венеціанський текст» у французькій камерно-вокальній музиці
- Альфред де Мюссе – лірик і драматург
- Специфіка втілення мотиву кохання в романах А. де Мюссе «Сповідь сина століття» та Жорж Санд «Вона і він»
Поділитися