(нар. 1945) Василя Голобородька ніяк не назвеш «поетом одного вірша» (його ж вислів). Його поетика спочатку концентрувалася в парадигмі однопланової емоціогенної образної структури. Потім закручувалася в досить складний герметичний текст із доволі віддаленими аналогіями та алюзіями. Ще один етап — це поезія національно заангажована. У ній образи налаштовані то на гнівний пафос, то на іронію та сарказм, то на сюрреалістичне представлення тоталітарного суспільства. Міфологічний світ поезій В. Голобородька у своїй основі естетично чуттєвий, невимушено щирий, просвітлений радістю та щастям. Це відкрита до всіх прекрасних форм та виявів людського буття небуденна, свіжа й захоплююча поетично-міфологічна дійсність. Природа у Василя Голобородька одухотворена, в ній людина почуває себе безпосередньо, щасливо та радісно. Людина є органічною частиною цього зеленого камерного світу. Твори Критика |