(1562–1635)
Індивідуально-емоційна напруга тісно переплітається в долі Лопе де Веги з енергійним суспільним діянням. Провідний стан своєї душі він виразив насамперед у віршах, створивши неповторне за охопленням у світовій літературі ліричне «інтермеццо». Його поезія прагне розвинути цілісний погляд на світ у вичерпній повноті реальних суперечностей та визначальних тенденцій своєї епохи, ренесансної епохи, яка народжувала нову у порівнянні з середньовіччям людину.
Узагалі для Лопе характерним завжди було розважливо-філософське сприйняття швидкоплинності днів людських, невідворотності смерті; дух поета був сповнений жаги життя і дії. Автор добре опанував античну культуру, тонко розбирався в національній історії, глибоко знав і щиро любив народну поезію і її носія. Він розбудовував свій театр, спираючись на досвід попередників і сміливо експериментуючи.
З лірики Лопе в основу побутових п’єс, насамперед «комедій плаща і шпаги», переходить всеперемагаюче кохання. Воно обов’язково долає усі перешкоди, ламає станові рамки, панує навіть над волею людини.
Художнє бачення світу Лопе поєднує в собі зразково-гармонійно для всього європейського ренесансного мистецтва повнокровний епікуреїзм і гострий скептицизм у сприйнятті людського життя як сутнісної даності.
Твори
Критика