Осінні зійшли холоди...
Осінні зійшли холоди.
Життя замерза, мов ставок.
Все менше живої води.
О Боже, лиши хоч ковток.
Чим втішити старість свою,
що плаче невтішно ночами?
Останнім ковтком напою —
живою водою печалі...
Опівночі піч протоплю.
У теплу закутаюсь шаль.
Я старість свою не люблю.
Та, Боже мій, як її жаль!
Мовчіть, не кричіть, поїзди.
Тихенько ідіть віддалік.
Сади засипають сліди.
І це вже — навік.
У пічку підкину дровець.
Закрию її назавжди.
І годі. І казці кінець.
На душу злягли холоди...