Рідіє сад щомиті і щодня...
Рідіє сад щомиті і щодня,
і погляд мій уже не зупиня.
Я бачу все: у безкінечність стежку,
і місяця зникаючу сережку,
дахи, дзвіниці, площі — бачу все.
А вже смеркає.
Хай смеркає. З Богом!
За вікнами далекими осель
кипить чудесна гра життя земного.
Мене, стару, вже не беруть в ту гру.
Я подивлюся трішки. І помру.
А дні все менші. Ніч своє бере.
І місяць вже на нитку перевівся.
Ще трішечки посвітить — і помре.
І засріблиться зоряна завіса...
