Міфологеми «лабіринт» і «Одісея» у поезії В. Неборака
Катерина Філонова
Кожний художник є творцем власного міфу, який, одначе, залежить від архетипів колективного несвідомого (Юнг). Але це не виключає свідомої «екстраполяції» автором різних міфів і культурних кодів на власну творчість.
Поезія В. Неборака як «стихійного» чи «свідомого» постмодерніста такими речами наділена особливо щедро. Проте можна помітити, що в основу його поетичного світу покладено два античних міфи. Мабуть, це не тільки і, навіть, не в першу чергу, орієнтація на Європу, але і данина «необарокового» (Л. Таран) поета українській літературі XVIII ст., для якої античні коди часто були живішими за автохтонні, чи навіть християнські.
Отже, найулюбленішими поетовими міфологемами є «Одіссея» і Лабіринт.
Віктор Неборак - поет міста, насамперед Львова, тому в такому виборі нема нічого надзвичайного. Лабіринт - це не тільки структура давнього міста з його старовинними брамами і будинками, переплетіннями кам’яних вулиць, які випадковому подорожньому видаються химерними і незбагненними. Це і лабіринт Еросу, вхід у який відкривається ввечері на проспекті Свободи (звичайно ж, що не обов’язково, - туди можна потрапити звідки завгодно і коли завгодно).
Той лабіринт - у небесах, у снах, дзвінках, очах, алеях і під’їздах –
Жіноче тіло споночіле і пахке сп’яніле тіло міста.
(«Міський бог Ерос»)
Це лабіринт слів і голосів, лабіринт підземних ходів і річок, лабіринт нічних марень і камінних мурів.
Таким постає Лабіринт найяскравішої збірки поета «Літаюча голова» (1990).
У збірці ж «Alter Egо» (1993), що концептуально відмінна від «Літаючої голови», акценти змінюються на протилежні. Якщо «Літаюча голова» - це поезія карнавалу і свята, то «Alter Egо» - поезія сірих буднів. Це збірка, у якій замість артистичної дистанції між автором і ліричним героєм, замість карнавальних масок і багатоголосся маємо суцільний монолог і болісно-загострене світосприйняття самотньої душі, що досліджує часопростір життя і смерті звичайного світу великого індустріального міста. Тому замість лабіринту густонаселеного карнавального світу на перший план виступає лабіринт людської душі:
Десь далеко Між перехрестями галерей коридорів Під нічною вагою закритих очей Повитих випарами побаченого Заховалась маленька пташечка «я».
Лабіринт-місто, якщо і присутній у збірці, то розглядається вже не як породження культури, а як огидний витвір цивілізації. Знеособлена людина-кріт «множить у лабіринтах свій риночний рід».
Людське життя поет змальовує, як шлях лабіринтом із дзеркал і дверей, де дзеркала є символом суб’єктивногоо бачення світу, самотності, відчуження, а двері - народження, смерті та інших межових ситуацій. І тут не можна не згадати лабіринту із дзеркал у Дюрренмата і лабіринту коридорів і дверей Борхеса.
У Небораковому міфі про лабіринт майже завжди присутній мотив каменю. Так, ліричний герой «Alter Egо» «має тіло, як каміння і лабіринти самоти». Правда, з каменем у Неборака по’язані і міфологеми про «закам’яніння» чи «розкам’яніння», але вони не обов’язково належать античності.
У збірці «Розмова зі слугою» (1993), наче в останніх терцетах сонету, згармонізовані теза «Літаючої голови» «про велич людини» і антитеза - про її ницість «Alter Egо». Тому лабіринт, як поняття земне і площинне, і якому автор в одноіменному вірші протиставляє вертикаль («фосфорична вісь») і собор, як засіб зв’язку з трансцендентним (молитва чи мистецтво), стає амбівалентним. «Усе в тобі, возводь свої міста»- це теж про творчість. Отже, мистецтво - це водночас і собор, і лабіринт. Антагонізм між площинним і вертикальним буттям знімається:
Собор ти витвориш за ніч з потоку світла.
Це лабіринт, який поєднує дві пустки.
Між ними він немов нічний кіносеанс.
Як детектив чи ієрогліф, міф індуський.
На самоті розкладений пасьянс, -
Спіраль тернова до єдиної любові.
Де навіть фарбами володарює кров...
Отже, міфологема Лабіринт, окрім змісту «місто кам’яне порожнє і тверде», набуває у поета численних варіацій.
«Одіссея» - найулюбленіший Небораком міф, за яким він творить себе в усіх своїх текстах.
Мотив «Одіссеї» є провідним у збірці «Літаюча голова». Тут більший акцент зроблено на сповненій пригод подорожі «сновиди-Одіссея, що загубився в черзі у кав’ярні» дивовижним фантасмагоричним містом, яке має риси обох українських столиць - Києва і Львова. Аналогія з Джойсом очевидна.
І не тільки у виборі часопростору «Одіссеї» (подорож містом відбувається протягом невеликого відтинку часу, який у Неборака становить кілька хвилин, проведених ліричним героєм у метро), чи у багатстві алюзій та образів-лейтмотивів, а й у виборі міфу.
Безперечно, «Одіссея» - це історія подорожі, але не менш важливою є і її мета - повернення.
Для Неборака вибір «Одіссеї» - це вибір України, обгрунтування власного «нативізму». Отже, ця міфологема мусила б бути близькою тим народам, які потребують становлення власного «царства» на власній землі, тобто народам, першорядним питанням для яких є питання національного самоусвідомлення, питання, що присутнє і в творі ірландця Джойса.
Більший акцент на поверненні поет робить у збірці «Alter Egо»:
Заходь у цей солодкий світ колядок Вина терпкого родичів живих Возслав Христа в дитині що заснула Коло добра пухнастого кота Тобі тут добре вікна обступили Брати і сестри голоси святі І свічі невгасимі запалили
(«Тремке осіннє спрозоріле світло»).
Символом віднайденого спокою стає «родинне гніздо на чотирьох хворостинах». У Поверненні людина стає відкритою до світу, у намаганні вивільнитися від шкаралущі самотності вона прозріває для життя і, оновлена, йде у світ, відчуваючи, як
Усіма струнами Вібрує батьківщипа Усіма капілярами Приростає до тебе
(«Повернення»)
Воїстину «Людина - в чомусь рослина, тільки без коріння». Вкоріненість у рідну землю - образ, теж дотичний до «Одіссеї» (шлюбне ложе, що вростає в землю).
Мотиви, безпосередньо пов’язані з «Одіссеєю», зустрічаємо в багатьох творах Неборака, хоча б у назвах таких віршів, як «Щасливе повернення Одіссея», «Країна лотофагів».
Отже, у міфологемі «Одіссея» автор втілює ідею повернення до власного роду, прив’язаності до батьківщини та національного самоусвідомлення, яка залишається для нас актуальною і досі.
Акцентуючи цей міф, Неборак засвідчує свою приналежність до культурного простору України.
Акцентуація ж міфологеми Лабіринт - свідчення належності поета до міста, причому його Місто має конкретне земне втілення - Львів. І тут автор сам виступає творцем міфу. Правда, у цьому він далеко не перший і далеко не єдиний. Але це вже інша тема.
Л-ра: Вітчизна. – 2002. – № 3-4. – С. 144-145.
Твори
Критика
