Віктор Неборак. У видимому немає окремого
У видимому немає окремого.
Усе переплетено.
В перетіканні — всі речі.
Зірвана квітка перетікає у небуття.
Небуття — цвинтар окремого.
Відокремлюючи себе, западаєшся в небуття,
сліпнеш, глухнеш,
не відчуваєш доторку,
втрачаєш смак і нюх.
Твоє “я” — двері в не-існування.
Твоє “я” — твоє відокремлення.
Найцінніше — безцінне, дароване.
Усе, що оцінюється, — ілюзія.
Дихай небом, перебирай простором, пливи часом.
Не зав'язуй себе у вузол.
Відлунюй!
Усе справжнє — поряд.
Усе маревне — далеко.
Ти — погляд з невидимого назовні.
А окреслюючи межі — поменшуєшся.
Твори
Критика
- Імена і безіменність «Базилевса» (Постать Віктора Неборака)
- Міфологеми «лабіринт» і «Одісея» у поезії В. Неборака
- «Світло, впіймане сонетом...»
Поділитися