Біографія Івана Багмута

Іван А(н)дріанович Багмут – український письменник – народився 7 червня 1903 року в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанського району).

Батько Івана був вчителем і намагався дати синові добру освіту. Навчався спершу у Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова. Тут І. Багмут працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, став редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літредактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом в РАТАУ. В Харкові він продовжував навчання в сільськогосподарському інституті.

Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував.

Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: «Подорож до Небесних гір», «Преріями та джунглями Біробіджана», «Вибухи на півночі» та низка інших.

Іван Багмут був членом літературних організацій «Молодняк» та «Пролітфронт», але його літературна діяльність перервалася арештом влітку 1935.

9 серпня 1935 особлива нарада при Харківському управлінні НКВС УРСР за вигадану«контрреволюційну діяльність» засудила письменника на шість років позбавлення волі. Відбував строк у виправно-трудових таборах Чиб'ю, Уса, Абезь у Комі АРСР (тепер Республіка Комі). Працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Після звільнення в 1941 письменник деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт.

Учасник Другої світової війни. Нагороджений двома медалями «За відвагу». І. Багмут був розвідником на Воронезькому фронті. В лютому 1943 біля с. Білий Колодязь на Харківщині письменник був тяжко поранений і після ампутації ноги демобілізований. У лютому 1944 повернувся до Харкова, де працював директором Харківського відділення Укрлітфонду. В Харкові письменник поновив літературну діяльність, написавши в роки війни книжку «Записки розвідника» (1944).

Після війни Іван Багмут працював переважно в галузі дитячої літератури.

Член Спілки письменників України з 1946.

За літературну творчість у 1973 Іван Багмут був удостоєний премії імені Лесі Українки. Цього ж року харківський суд переглянув його справу і скасував попередній вирок за відсутністю складу злочину. Письменник отримав реабілітацію, але жити йому залишалось недовго.

Іван Адріанович Багмут помер 20 серпня 1975 року в Харкові. Похований на міському кладовищі № 2.

Твори:

Збірки оповідань:
«Гарячі джерела» (1947)
«Оповідання» (1951)
«Шматок пирога» (1957)
«Злидні» (1958)
«Знак на стіні» (1961)

Повісті:
«Щасливий день суворівця Криничного» (1948)
«Господарі Охотських гір» (1949)
«Служу Радянському Союзу» (1950)
«Блакитне плесо» (1959)
«Записки солдата» (1961)
«Подвиг творився так» (1961)
«Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим» (1964)
«Життєпис слухняного хлопця» (1968)