Іронія у фейлетонах Арта Бухвальда

Іронія у фейлетонах Арта Бухвальда

Л. А. Кузнецова

Арт Бухвальд — відомий автор численних фейлетонів, які викривають непривабливі сторони американської дійсності: політичні та фінансові махінації державних чиновників, фарс виборчих кампаній, расову дискримінацію, воєнні авантюри США.

Творчість американського письменника-сатирика привертає увагу наших дослідників.

У цих нечисленних дослідженнях увага зосереджується, головним чином, на проблемах традиційності або на ідейному змісті та тематиці його фейлетонів.

Фейлетони Бухвальда не лише злободенні своїм змістом, але й досконалі за формою. Найчастіше — це невеликі (на півтора-дві сторінки) сценки в формі діалога. Бухвальд — майстер діалога, в якому блискуче розвинуто сюжет, створена характеристика і навіть портрет персонажу. Публіцистичні втручання автора здійснюються шляхом експозицій, пояснень, зауважень тощо. Фейлетони відзначаються своєрідною алегоричною манерою зображення. Найчастіше автор деформує дійсність, роблячи припущення, як би розвивались події при тих чи інших умовах. Таким чином, у твір вводиться іносказання, побудоване, як правило, на іронії — цьому ефективному засобі вираження насмішки. Іронія породжує гумор або їдку сатиру. У А. Бухвальда переважає сатиричне зображення дійсності.

І хоч основні прийоми іронії у фейлетонах не нові, однак вони кожного разу створюють враження несподіваності, досягаючи сатиричного звучання при викритті негативних суспільних явищ. Така несподіваність створюється разючою невідповідністю між зовнішністю й суттю, формою і змістом, між загальноприйнятим станом речей і їх індивідуально-авторським відображенням, чим і досягається великий сатиричний ефект.

Майже всі фейлетони А. Бухвальда побудовані на так званій ситуативній іронії, коли відношення між персонажами, їх вчинки, хід і результат події суперечать тому, що вважається нормальним, загальноприйнятим.

Ситуативна іронія, як правило, реалізується на рівні всього фейлетона — макроконтексту. Іронічний ефект не зосереджується в одному місці, а випливає з усього змісту. Важливу роль тут відіграють немовні, екстралінгвістичні фактори, підхід до дослідження стає літературознавчим; тому наш аналіз торкається безпосередньо сюжету, ідейного змісту твору.

Проаналізуємо деякі прийоми ситуативної іронії, використані А. Бухвальдом у збірці «And Then I Told the President».

Одним з улюблених прийомів письменника є доведення до абсурду. Певна точка зору, положення в ході дії поступово «розвивається» і приводить до розкриття своєї безпідставності, алогічності, фальші. Прикладом може послужити фейлетон «Washington Ekonomy Wave».

У свій час уряд Джонсона постановив запровадити жорстоку економію коштів. Хвиля економії торкнулась і Білого дому. За кожну телефонну розмову, навіть офіційну, з президента вимагають 10 центів... У зв’язку з економією коштів і у місіс Джонсон виникли проблеми. Увечері на честь генерала де Голля відбудеться обід, на який запрошено 600 гостей. Але ж усі кухарі та лакеї звільнені? Помічник повідомляє, що обід пришлють з китайського ресторану і, таким чином, Білий дім заощадить 650 доларів на кухареві. Обслуговувати гостей немає потреби — кожна страва буде доставлена в окремих картонках, які можна просто викинути по закінченні прийому... Іронічні акценти в фейлетоні все наростають. Міністр оборони не може вчасно приїхати до Білого дому, бо в нього з метою економії забрали автомашину, а добиратися з Пентагону двома автобусами, як радить президент, надто довго. Залишається таксі (справа дуже серйозна — йдеться про берлінську кризу), і президент клянеться Макнамарі полагодити справу з оплатою таксі з міністром фінансів.

Доводячи заходи по економії до абсурду, автор, таким чином, висміює «економічні ідеї» Джонсона.

Подібні ситуації знаходимо також у фейлетонах «Visit to the Ranch», «The Ballyhoo Gets to Them» та ін.

Іронічний підтекст у фейлетоні інколи досягається завдяки «удаваному підсиленню», коли кінцева думка фейлетона, нібито підтверджуючи і повторюючи початкову, по суті заперечує і спростовує її. Ця остання фраза, яка, підсилюючи, робить висновок зі усього викладеного, тільки акцентує його абсурдність. В рамках певного контексту відбувається семантичне зміщення в повторювальному слові, що веде до його переосмислення.

У фейлетоні «The Making of a Conservative» герой вирішує стати консерватором. Адже сенатор Голдуотер вважає, що країну охопив стихійний рух до консерватизму і консерватори мають шанси на успіх... У місцевій організації герою прикріплюють значок «Голосую за Барді Голдуотера» й пропонують ряд запитань, які дозволяють встановити щирість його відношення до консерваторів.

[…]

У фейлетонах А. Бухвальда зустрічаємо і так звану «іронічну пораду». Яскравою ілюстрацією цього прийому є фейлетон «A Test for Goldwater», де автор дає волю своїй сатиричній уяві, висміює правлячу верхівку держави, наголошуючи на той факт, що між її представниками існують різкі протиріччя.

Якось сенатор Голдуотер заявив, що він не вірить у надійність вітчизняних міжконтинентальних балістичних снарядів — МБС, і забажав, щоб міністерство оборони відкрило американському народові правду, наскільки вони ненадійні... Міністр оборони Макнамара відразу ж прореагував на це звинувачення, назвавши його «політично безвідповідальним, безпідставним, таким, що ставить під загрозу державну безпеку».

Середній американець хоче знати, хто правий: Голдуотер чи Макнамара. А як про це довідатись? Автор пропонує помістити сенатора Голдуотера в шлюпку і залишити десь далеко в Тихому океані. По сигналу Макнамари в Голдуотера вистрелять МБС. Якщо сенаторові вдасться уникнути попадання, то, без найменшого сумніву, він правий і заслуговує на пост президента. А якщо МБС попаде в ціль, він повинен відмовитись від балотування на пост президента.

Після декількох міркувань та їдких зауважень автор приходить до висновку: у випадку непопадання міністерство оборони тратить більше, ніж сенатор, бо тоді доведеться знищити весь запас снарядів і починати все спочатку. Сенатор Голдуотер нічого не втрачає, якщо тест вдається, хіба що пост президента. Іронічний ефект «поради» очевидний.

Близькі до іронічної поради й інші прийоми такого типу — іронічне виправдовування, іронічна похвала, удаваний панегірик, підкреслене співчуття, подяка тощо. В усіх цих випадках, автор, стаючи в позу захисника інтересів «великого суспільства», американського способу життя, насправді розвінчує його. Це в таких фейлетонах, як «The President’s News Conference», «Disney land East», «That’s My Boy», «In Our Hearts», «Take a Loser to Lunch».

Іронія у фейлетонах реалізується також через контраст і ефект несподіваності. В такому випадку кінцеве твердження протиставляється початковому, часто воно звучить парадоксально. Як правило, таке твердження висловлюється людьми, нібито недосвідченими, інколи навіть дітьми. їх безпосередність, щира наївність, здатність бачити «короля голим», нарешті, просто здоровий глузд стирають всю серйозність попереднього викладу, розкривають фальш, безвідповідальність заяв, обіцянок, реклам тощо. Характерним у цьому відношенні є фейлетон «Не Has Got the Tourist Vote». У ньому стверджується, що ніхто з президентів не був настільки близьким до туристів, як Л. Джонсон. Він мав звичку вітатись з туристами через огорожу Білого дому. Якось навіть запросив туристів у сад на прогулянку, а одного разу гід, який продавав екскурсійні квитки у Білому домі, повідомив, що наступної неділі президент збирається запросити всіх туристів на обід. У зв’язку з цим агентам туристичних компаній довелось відповісти на численні запитання. Туристів, зокрема, цікавило, чи місіс Джонсон зустрічатиме гостей разом з чоловіком, чи буде присутня їх донька, чи буде можливо з ними фотографуватись і т. п. Хтось навіть побажав зустрітися з президентом у його кабінеті. Спритний гід відповів, ніби екскурсійні агентства саме зараз і займаються тим, щоб зробити можливим для туристів доступ до всіх приміщень Білого дому, навіть до кабінету президента. І ось якомусь хлопчакові закортіло довідатись, чи міг би він викупатись у басейні Білого дому. Виявилось, що і цією проблемою займаються: встановлюють години купання для президента і туристів. Проте така екскурсія коштуватиме біля п’яти доларів.

«Ну, а якщо мені не хочеться зустрічатися з президентом, скільки тоді?» — слідує щиросердечне запитання.

Типовими для Бухвальда є також сатиричні образи-картинки, які влучно змальовують персонажа шляхом докладної передачі його висловлювань, вчинків, навіть рухів. Незначний, здавалось би, епізод стає основою для соціального узагальнення, чому сприяє ситуативне утрирування. Автор вільно оперує фактами, вводить елементи розмовно-просторічного стилю, проте вони не порушують художньої та публіцистичної цілісності твору, бо сатирику притаманне відчуття міри. Розглянемо це на прикладі фейлетона-картинки «That’s a Friendship», який можна вважати публіцистичною карикатурою.

Якось Баррі Голдуотер, виступаючи з промовою у штаті Пенсільванія, заявив, що протягом останніх 12-ти років він, як сенатор, часто вступав у жорстокі суперечки з Хьюбертом Хемпфрі. Однак у всій країні не знайти більших друзів, як вони. І з Ліндоном Джонсоном йому доводилось сперечатись, та це не завадило їх дружбі.

Ця заява виявилась для багатьох американців сюрпризом, оскільки вони вважали цю виборчу кампанію найбільш грубою і брудною в історії Америки. Якщо ж повірити містеру Голдуотеру, ось що могло відбутися після виборів.

Сенатор Голдуотер входить до кабінету президента Джонсона в Білому домі. Обидва державні мужі кидаються в обійми один одному.

- Чорт забирай, радий тебе бачити, Ліндон Давно ми не зустрічались.

- Давненько, хай йому грець, але це не повинно повторитись.

М-р Голдуотер сідає.

- Ну, як справи, старий шахраю і симулянте?

Президент Джонсон пирхає зі сміху.

- Деколи ти, стріляючий без розбору, волоцюго, діяв надто грубо.

Президент і сенатор обмінюються такими люб’язностями, нібито добродушно глузуючи один з одного. При цьому, дошкуляючи один одному, вони розкривають найтемніші сторони своєї передвиборної кампанії: хитрощі, шантаж, свідомі лжеобвинувачення.

І коли до кабінету входить Хьюберт Хемпфрі, сенатор кидається до нього і міцно тисне руку. Вони обмінюються запитаннями про здоров’я дружини, одночасно знову же влучно характеризують один одного колоритними фразовими епітетами: «you no-good radical Socialist ADA dupe», «you right-wing ex-tremest son of a John Bircher», в яких розкривається їх політичне обличчя.

Нарешті, всі троє радіють, що вони знову разом і підносять склянки за своє здоров’я. Карикатура-малюнок фіксує цю останню сценку, підсилюючи її зоровий план (до речі, вона ж і відкриває цю збірку фейлетонів).

Карикатурно-гротескні образи особливо характерні для фейлетонів-пародій, в яких А. Бухвальд переслідує дві мети: іронічне розвінчення якогось літературного стилю, жанру і, одночасно, сатиричний показ негативних сторін та перекручень в політичному житті країни.

[…]

Як видно з наведених прикладів, ситуативна іронія у фейлетонах А. Бухвальда зберігає свою семантичну основу — двоплановість на рівні всього контексту: іронічне ствердження завжди сприймається у протилежному значенні. Ця суперечність смислів виявляє себе без будь-яких формальних показників — іронічно позначених мовних одиниць. Ситуативна іронія створюється контекстом і допомагає в його створенні. Вона пронизує весь твір-фейлетон, обумовлюючи його сатиричний жанр.

На відміну від ситуативної, мовна іронія базується на бінарній опозиції двох значень слова — предметно-логічного і контекстуального. Це категорія лінгвістична. Найчастіше вона реалізується в мікроконтексті — на рівні словосполучення, речення, абзацу, які можуть бути інколи вилучені з контексту без особливого впливу на його зміст в цілому.

У фейлетонах А. Бухвальда мовна іронія зустрічається, як правило, у коротких поясненнях, ремарках, висновках, які зосереджують у собі авторську оцінку зображуваного і роблять виклад більш емоційним, загостреним.

Так, Бухвальд часто звертається до гри слів: «But I did go to the White House alone to see the show, and I must say it was a moving experience. The kids were moving during the entire press conference».

Іронічно позначеним тут виступає слово «moving», яке реалізує значення «зворушливий», «хвилюючий» поряд зі значенням «рухатись». І читач зразу ж відчуває справжнє відношення автора до прес-конференції у Білому домі.

В авторському тексті зустрічаються різноманітні алогічні сполучення. Наприклад: «Since I always like to get to the bandwagon, I dashed over to the Statler Hilton one day to attend a convention of archconservatives and right-wingfellow travelers,

sponsored by a weekly newspaper devoted to fighting Communism, Socialism, New Frontierism, Liberal Republicanism, Governor Rockefellerism and the United States Supreme Court».

У підкресленій конструкції алогізм базується на несумісності між однаковою синтаксичною функцією слів (додатків) та їх семантичною неоднорідністю. Всі слова з суфіксом -ism абстрактні, що виражають класовий світогляд або політичні принципи, а поняття «United States Supreme Court» — конкретне, це Верховний суд США. Крім того, ми знаходимо тут авторський неологізм «Governor Rockefellerism», утворений шляхом афіксації.

Саме алогічне сполучення побудоване за принципом спадної градації, де поєднані абстрактні поняття, дуже різні за обсягом свого значення. Перше з них «Communism» — найбільш сильне і значиме, в той час як неологізм «Governor Rocke- tellerism» — останнє абстрактне поняття у цьому ланцюжку — підкреслює дріб’язковість цієї «політичної течії», не узаконеної навіть у мові.

А взяте разом це сполучення у лаконічній формі виражає іронічне ставлення автора до безпринципної політики ультраправих і консерваторів.

Інколи для створення іронічного ефекту автор використовує тропи, зокрема, порівняння. Протиріччя між порівнювальним і об’єктом порівняння грунтується на невідповідності у значимості або важливості цих понять. Наприклад: «Sometimes, if not used correctly, atomic weapon can be as dangerous as DDT».

Цілком зрозуміло, що атомна зброя і ДДТ — несумірні величини.

Іронія також викликається і внесенням в авторський текст добре відомих цитат: «Lots of people think they can still beat the machines, but they’re finding out they can’t. To paraphrase Abraham Lincoln, this nation under CBS, shall have a new birth of freedom — and the government of the computers, by the computers, and for the computers shall not perish from earth».

У цьому реченні перефразовано відомий вислів А. Лінкольна: «Of the people, by the people, for the people». Автор у фейлетоні «Не Wanted to Vote» висміює таку виборчу систему, коли немає потреби голосувати, бо все заздалегідь підраховано комп’ютерами.

Окреме слово чи словосполучення може набрати іронічного звучання, якщо у певному контексті воно переосмислюється у свою протилежність. Цей прийом найбільш властивий для мовної іронії А. Бухвальда.

Наприклад: «...We just say there is a bunch of tourists outside that want to meet the President and, sure enough, he comes out. The secret Service is very cooperative and there is nothing that makes them happier than seeing the President walk around meeting 300 people he doesn’t know».

Слово «happy» у згаданому контексті вжито іронічно: не може бути щасливою контррозвідка, коли президент гуляє по парку в оточенні 300 незнайомих туристів.

Вище проведений аналіз вказує, що сатирична структура фейлетонів А. Бухвальда створюється як шляхом ситуативної (на рівні всього фейлетона — макроконтексту), так і мовної іронії (на рівні невеликих синтаксичних одиниць — мікроконтексту). Виникає концентрована сатира, яка насичена ідейно і художньо.

Іронія сприяє лаконічності викладу, активності читача у сприйманні авторських думок, с гає засобом емоціонального та психологічного впливу, підкреслюючи негативні сторони суспільного життя.

Л-ра: Іноземна філологія. – Київ, 1975. – Вип. 38. – С. 134-140.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также