Біографія Арта Бухвальда
Арт (Артур) Бухвальд – американський журналіст і письменник-сатирик, колумніст The Washington Post, лауреат Пулітцерівської премії – народився 20 жовтня 1925 року в Нью-Йорку (США) в єврейській родині вихідців із Польщі та Австро-Угорщини, які приїхали в США в 1914.
Мати Бухвальда, Гелен Клайнбергер, незабаром після його народження була поміщена в психіатричну лікарню. Бухвальд так жодного разу і не побачив її, хоча вона прожила ще 35 років. Батько майбутнього письменника, Джозеф (Йозеф) Бухвальд, був мануфактурником фіранок. Після початку Великої депресії, коли бізнес батька занепав, маленького Артура віддали в єврейський дитячий притулок в Нью-Йорку (в сім'ї, крім нього, було ще три дитини – дочки Еліс, Едіт і Доріс). Бухвальд змінив кілька притулків, поки в 5-річному віці не возз'єднався з сім'єю, яка жила тоді в нью-йоркському районі Квінс.
Не закінчивши школу, в 17 років Бухвальд утік з дому і, завищивши свій вік, записався в корпус морських піхотинців. Служив з жовтня 1942 по жовтень 1945, два роки його служби пройшли в районі Тихоокеанського театру військових дій. Звільнився з армії у званні сержанта.
Незабаром Бухвальд вступив до Університету Південної Каліфорнії в Лос-Анджелесі. Там він вперше пробує себе в журналістиці – редагує журнал студмістечка «Wampus», а також пише для університетської газети «Daily Virus». У 1948 покинув навчання і поїхав у Париж, де працював кореспондентом журналу «Variety», а в січні 1949 опублікував першу колонку в європейській версії газети «New York Herald Tribune».
У листопаді 1952 в «New York Herald Tribune» була опублікована стаття Бухвальда, в якій він розповідав французам про День подяки («How to Explain Thanksgiving to the French»). Колонка мала такий успіх, що згодом передруковувалася в газеті щорічно. Своїм кращим матеріалом вважав статтю і сам Бухвальд.
У кінці 1950-х, єдиний з усіх журналістів, Бухвальд взяв інтерв'ю у майбутнього сержанта Елвіса Преслі, котрий проводив у Парижі вихідні під час служби в армії (військова частина Преслі була розквартирована в Німеччині). Спогади про це згодом увійшли до книги «I'll Always Have Paris».
В кінці 1957 про Бухвальда заговорили після того, як він надрукував колонку, де в жартівливій формі зобразив пресконференцію Джима Хогерти, котрий обіймав посаду прессекретаря президента Дуайта Ейзенхауера.
На батьківщину Арт Бухвальд повернувся в 1963 з дружиною і трьома усиновленими з різних притулків (в Ірландії, Португалії та Франції) дітьми. У США він почав працювати в газеті «The Washington Post». Основні проблеми, що хвилювали його – політика та суспільство.
За своє життя Бухвальд написав понад 8000 колонок, причому в 1960-ті–80-ті роки їх передруковувало близько 550 видань по всьому світу.
У 1990 Бухвальд подав у суд на «Paramount Pictures» у зв'язку з тим, що в основу знятої в 1988 році на кіностудії картини «Поїздка в Америку» з Едді Мерфі у головній ролі лягла придумана раніше Бухвальдом історія. Процес був журналістом виграний: студія була змушена виплатити йому 900 тисяч доларів. З тих пір кіностудії взяли за правило включати у свої контракти застереження, що оригінальні ідеї сторонніх авторів оплаті не підлягають. Це посилання увійшло в історію авторського права Америки як «закон Бухвальда».
Деталі цієї справи, що отримав назву «Buchwald vs Paramount», були описані в книзі «Fatal Subtraction: The Inside Story of Buchwald v. Paramount» (1992) (автори: Пірс О'Доннелл, який представляв інтереси Бухвальда в суді, і репортер «Los Angeles Times» Денніс Макдугал).
У 1993 і 1995 Бухвальд представив публіці дві книги спогадів – «Leaving home» і «І'll always have Paris». Після цього про нього заговорили не тільки як про колумніста, але й як про письменника.
3 липня 1994 після важкої хвороби померла дружина Бухвальда Енн Макгеррі Бухвальд, з якою вони розлучилися після 40 років шлюбу в 1992. Сам він у 2000 переніс інсульт і більше двох місяців пролежав у лікарні, але потім зміг повернутися до роботи.
Всього Бухвальд випустив близько сорока книг і творів, крім публіцистики, з-під його пера вийшли, зокрема, сценарій до фільму «Час розваг» – «Playtime» Жака Таті (англійські діалоги, 1967), а також сатирична п'єса «Sheep on the runway», поставлена на Бродвеї в 1970.
У лютому 2006 Бухвальд попрощався з читачами, заявивши, що у нього захворювання нирок і, за оцінкою лікарів, жити йому залишилося пару тижнів. Однак, через кілька місяців він несподівано одужав і повернувся з госпісу додому. У своїй новій колонці в травні він розповів, що «з якоїсь причини, яку не можуть пояснити навіть медики», його нирки знову запрацювали. 7 листопада 2006 Бухвальд представив публіці останню прижиттєву книгу – «Рано прощатися» (Too soon to say good-bye), де у властивому йому іронічному стилі описував натовпи друзів, які приходили до нього попрощатися, і резюмував: «Ніколи не думав, що вмирати так весело».
Арт Бухвальд помер 17 січня 2007 року в будинку свого сина у Вашингтоні. Після смерті сатирика газета «Вашингтон пост», для якої він писав колонки протягом більш ніж сорока років, опублікувала його прощальну статтю «Good-bye, my friends». Також в інтернеті з'явився відеоролик, в якому Бухвальд сам оголошував про свою смерть.
Твори
Критика
