Народна легенда і поема Івана Вагилевича «Мадей»

Народна легенда і поема Івана Вагилевича «Мадей»

Роман Кирчів

Питання про творчу основу, літературні джерела поеми Івана Вагилевича «Мадей» по-різному трактується в дослідницький літературі. То наголошується вплив «Слова о полку Ігоревім» на зміст поеми і образ її головного героя, то говориться, що «автор, ідучи за народною думою, змальовує легендарну постать народного ватажка», що поема витримана в дусі народної історичної пісні, написана «за мотивами народної думи чи історичної пісні» і зорієнтована «на епіку «Слова о полку Ігоревім» та мотиви баладних пісень.

У цих та подібних твердженнях є доля істини. Але вони надто загальні, недостатньо аргументовані, опираються в кращому разі на цитуванні певних перекликів твору з зіставлюваними моментами, без спроби конкретизації, якими, власне, «народною думою», «мотивами народної думи», історичними піснями скористався І. Вагилевич тощо. Конструктивним моментом з цього погляду є зауваження Г. В. Дем’яна в його статті «Іван Вагилевич про опришків», що в архівних матеріалах Вагилевича і в творчості близького до «Руської трійці» українського письменника Антона Могильницького є згадки про побутування народних переказів і пісень про Мадея. Але і тут автор обмежився лише констатуванням.

Поза контекстом розгляду можливих джерел Вагилевичевого «Мадея» чомусь залишилася досі легенда про розбійника Мадея — сюжет відомий в усній традиції слов’янських і неслов’янських народів і особливо розповсюджений у польському фольклорі. Увагу дослідників до легенди має привернути вже хоча б те, що й саме ім’я героя — Мадей — іншого аналога, крім фольклорного, не має. Примітний і той факт, що поява поеми Вагилевича («Русалка Дністровая», Буда, 1837. — С. 72-76), хронологічно вписується в процес початку публікації легенди про Мадея і її трансформації в романтичній літературі.

На основі запису з центральних районів Польщі вперше легенда про Мадея «з’явилася друком у познанському журналі за 1835 р». Сюжет легенди такий. Мандрівник, повертаючись з далекої і довготривалої дороги, застряває з возом у болоті, з якого зміг вибратися з допомогою чорта. За це він погодився віддати рятівникові щось, чого вдома під час від’їзду не залишив, не знаючи, що в час його відсутності народився син. Коли хлопець виріс, батько відкрив йому свою таємницю, юнак вирушає до пекла, щоб відібрати це зобов’язання. По дорозі зустрічає страшного розбійника Мадея, від жорстокості якого потерпіли навіть його найрідніші. Почувши про місію хлопця, Мадей залишає його живим, але вимагає дізнатися в пеклі, яка чекає його кара за скоєні на землі злочини. Хитрістю і кмітливістю хлопець домігся повернення батькової розписки, а також виконав доручення розбійника — побачив приготовлене для нього ложе, вистелене лезами ножів і бритв. Розповідь про це потрясла розбійника, він прагне каяття, втикає, за порадою хлопця, в землю знаряддя вбивства — палицю, вклякає перед нею і поливає сльозами. Через багато років у ці місця знову навідується хлопець, який за той час став священиком. Він помітив у лісі незвичайну яблуню з плодами, а під нею старця, в якому впізнав розбійника. Те, що його палиця стала живим деревом, священник розцінює як спокуту, дає старцеві розгрішення, і той помирає.

Це тип есхатологічної легенди із значним релігійно-моралізаторським нашаруванням. Один з її варіантів опублікував також у 1837 році польський фольклорист і письменник К. Вуйціцький. Далі ця легенда з деякими варіаціями окремих мотивів, але при збереженні вказаних основних сюжетних компонентів і образів друкувалася і передруковувалася в різних виданнях. У збірці «Казки. Зібрав Ігнатій з Никлович» (Львів, 1861. — С. 3-7) з’явилася й аналогічна українська версія легенди про Мадея.

Але, слід зазначити, згадки про побутування серед українців казок чи легенд про Мадея зустрічаються й раніше. Так, коментуючи вираз «Мадеєве ложе» в одній з польських пісень свого збірника, який був упорядкований ще на початку 30-х років XIX ст., Жегота Паулі вказує на народну легенду про Мадея і наводить польську приказку: «Прийдеш на Мадеєве ложе, де є тільки бритви і ножі». При цьому він також зауважив, що народні оповідання про розбійника Мадея належать до найдавніших і що вони поширені не тільки на території всієї Польщі, а й на Русі. В опублікованій І. Франком передмові того ж автора до задуманого видання в кінці 30-х — на початку 40-х років збірки українських і польських галицьких народних оповідань також вказується, що численні народні оповіді «про розбійника Мадея можна почути не тільки на берегах Вісли, а й над Дніпром».

Народні оповідання про Мадея згадуються у вірші «Судьба поета» (1850) і в поемі «Скит Манявський» (1852) А. Могильницького. Цікавий і факт, що один з варіантів цього сюжету вже на початку нашого століття записав польський ентограф Юзеф Шнайдер від жителя рідного села І. Вагилевича — Ясеня (нині Рожнятівського району Івано-Франківської області), але герой названий тут не Мадеєм, а Довбушем.

Отже, немає сумніву, що І. Вагилевич знав народну легенду, пов’язану з іменем розбійника Мадея, і з сучасних йому публікацій, і з усного побутування, в тому числі і в українському середовищі. Але зміст його поеми цілком відмінний від вказаного вище сюжету й інших відомих нам його фольклорних варіантів. Спільним з ними є тільки ім’я героя і його соціальний статус розбійника, власне, не розбійника в поемі, а опришка, ватажка «тисяч гарних легіників», які стають на захист рідної землі. Зовсім відсутні в творі Вагилевича властиві для легенди про Мадея демонологічні, фантастичні, релігійно-моралізаторські мотиви з чортами, пеклом, ложем Мадея, спокутою, чарівною яблунею, відпущенням гріхів і т. д. Ремінісценцією фольклорної характеристики жорстокості Мадея можуть до певної міри вважатися слова поеми:

Чорні очі заблищали
Та жаждою крові.

Та вже з подальших рядків видно, що це почуття викликане не характерною для легендарного Мадея патологічною кровожадністю, а гнівом, ненавистю до чужоземних нападників, рішучістю героя розгромити і вигнати ворогів з рідного краю:

Кіньми зорю долиноньку,
Засію стрілами —
Переломлю вражі тучі,
Проллю кров ріками!

Поема має лірично-епічний характер з сильно вираженим, власне, емоціонально-ліричним пафосом, яким пройнята її фабула і характеристика героя. В структурі епічної канви твору визначаються чотири вузлові епізоди: 1) Мадей зі своїми легінями стоїть на чатах в Чорногорі, під Бескидом, 2) відмовляється відступити перед чисельно переважаючим військом угрів, 3) опис битви, зокрема бойової доблесті Мадея, полонення пораненого героя, 4) важкі думи і переживання Мадея в неволі.

Можна припустити, що Вагилевич скористався якоюсь не зафіксованою в свій час і невідомою нині фольклорною версією про Мадея, яка послужила основою сюжетної схеми поеми і підказала концепцію образу її героя. На користь такого міркування промовляє і те, що в збереженому серед паперів Вагилевича уривку розвідки про гайдамаків і опришків в числі опришківських ватажків, які, за словами автора, відносяться «більше к народним повстанцьом» — Головача, Гонти, Довбуша, Мухи — названий і Мадей. Якісь історичні джерела, що могли б дати Вагилевичу підставу для згадки в цьому ряді Мадея, досі невідомі. І водночас дуже сумнівно, чи зважився б наш автор причислити до «народних повстанців» таку наскрізь непривабливу постать, якою є Мадей у відомому легендарному сюжеті і його варіантах.

Отже, є підстава вважати, що задум поеми, її сюжет, герой почерпнуті з певної, відмінної від відомої, фольклорної традиції про Мадея — народного ватажка, що діяв у Карпатах у давнину, брав участь у боротьбі з чужоземними завойовниками. Ймовірно, що на цьому ж матеріалі оперта і згадка про Мадея (як також про Головача) у вказаному фрагменті історичної розробки.

Допускаючи існування більш близької до змісту поеми Вагилевича фольклорної генетичної першооснови, не виключаємо і другої можливості — більш складного підходу до народнопоетичного матеріалу, зокрема, в даному разі й до одного з варіантів наведеного вище сюжету про розбійника Мадея, його самостійної творчої трансформації, оригінальної селекції мотивів і сміливого ідейно-художнього переосмислення образу головного героя. Що ж, і такий спосіб використання ставлення до фольклору трапляється часто в літературній практиці романтиків.

Йшлося б у такому випадку про те, що автор поеми, відштовхнувшись від фольклорного матеріалу, пішов своїм шляхом, створив власну фабульну версію з ув’язкою її в певне історико-ситуаційне тло періоду боротьби Галицько-Волинського князівства з угорськими завойовницькими нападами. Найістотнішими компонентами цього процесу є виключення фантастично-легендарних мотивів, опрацювання історичного фону твору із внесенням у сюжет відповідних реалій епохи (мечі, стріли, ратища, бойові звуки «рогів зубрових» тощо) та використанням поетико-стильових елементів «Слова о полку Ігоревім», зміна концепції героя і переведення ідейної спрямованості фольклорного сюжету з релігійно-моралістичної в героїко-патріотичну площину.

Так чи інакше, але пов’язаність поеми «Мадей» з фольклором безсумнівна. Вона і в можливо більшій чи меншій генетичній залежності сюжету, і в коломийковій віршовій формі, і у використанні мотивів, образів та виражальних стильових народопісенних елементів. Особливо зобов’язана поетичному досвіду народної пісні лірична фактура поеми. Тут стикаємося з парафразами і прямими запозиченнями характерних прийомів і виразів народної пісні, наприклад:

Вилетіла зозуленька,
Сіла на тополі,
Закувала жалібненько:
«Мадей у неволі».

Виразно простежується залежність від народнопісенних мотивів у звертанні «к мажі прив’язного», «за рученьки і ніженьки вкованого» Мадея до зозулі, у проханні полетіти до родини з вісткою:

Не кажи рідному сину, З студеної керниченьки
Що м’я уковали, — Медом упоїли,
Лише мене на весілля А під зимну колодоньку
Насилу призвали; Спати положили.

Наведені рядки — прозора парафраза характерного народнопісенного поетичного кліше алегорії кінця:

О цить, мати, не журися,
Твій синонько оженився.
Взяв він собі красну дочку,
В чистім полі могилочку.

Текстуально ця парафраза з поеми ще ближча, як слушно підмітив М. Шалата, до відповідного мотиву з пісні «Злетіли ворони з чужої сторони», записаної Вагилевичем від матері:

На зеленій траві гроші відлічили,
З студниці-кирниці могирич запили —
Під гнилу колоду спати закотили.

Слід додати, що у відмові Мадея відступити перед наступаючим ворогом відчувається в поемі не тільки звертання автора до змістових і стилістичних ремінісценцій «Слова о полку Ігоревім», а й вплив аналогічного мотиву пісні про Нечая. Ця пісня була в записах членів гуртка М. Шашкевича, її знали в той час і з публікації у збірнику Вацлава з Одеська. Порівняємо:

Ніт вертаться сив Мадею З соромом додому,
Глухов пущев темнов ночев Блудити по лому,

І слова пісні:

Як я маю козак Нечай заідси утікати,
Славу свою козацькую марне потеряти!

Впливом поетики народної пісні позначені і такі стильові елементи епіки поеми, як «тіло почорніло», «кров ріками точить», «з слідів кровця виступає», «ворони чорнії крячуть», «кості ся біліють».

Фольклорна тема про розбійника Мадея в іпостасі різних літературних обробок цього сюжету, трансформацій його мотивів і образу героя активно увійшла в творчість особливо польських романтиків і ряду пізніших письменників (О. Грози, М. Ходзька, А. Чайковського, Ю. Словацького, І. Головіньського, М. Конопніцької, Я. Івашкевича та ін.). Українською мовою легендарний сюжет про розбійника Мадея переказаний у поемі Спиридона Осташевського «Матей». У ряді фактів літературного опрацювання теми Мадея твір Вагилевича — хронологічно найраніша відома спроба і, слід сказати, одна з найоригінальніших і найцікавіших її творчих інтерпретацій.

Л-ра: Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 1. – С. 12-16.

Біографія

Твори

Критика


Читайте также