Художній нарис про Хмельницького
Микола Скотський
Великий інтерес серед юних читачів викликають добре написані твори на історичні теми. І це цілком закономірно: художня історична книга допомагає дітям краще уявити собі минуле і тим закріпити знання з історії, здобуті в школі.
Треба сказати, що таких книг, написаних українськими письменника для дітей молодшого і середнього віку, появляється дуже мало. Минулого року вийшло тільки дві книги: нарис О. Іваненко «Богдан Хмельницький» та оповідання Івана Ле «Побратими».
Нарис «Богдан Хмельницький» розповідає про події селянської визвольної війни 1648-1654 pp. та життя й діяльність великого сина українського народу Богдана Хмельницького.
В межах невеликого нарису О. Іваненко прагнула створити цілісний образ Хмельницького — талановитого полководця, політичного і державного діяча, досвідченого дипломата. Життя і діяльність його показані письменницею в тісному зв’язку з суспільно-політичними подіями того часу. Це дає можливість прослідкувати за процесом формування героя і побачити шляхи, які привели його до керівництва визвольною боротьбою українського народу.
У бурях і грозах, як пише автор, пройшли дитячі роки Богдана. Вольові якості характеру, любов до своєї батьківщини допомогли йому навіть після закінчення єзуїтської колегії залишитись «стійким, незламним, вірним сином України». Таким він був до кінця свого життя. Запам’ятовується цікавий епізод. Бундючний коронний гетьман Станіслав Конєцпольський запрошує козаків, щоб показати їм заново відбудовану на Дніпрі в 1639 році фортецю Кодак і довести її неприступність. На запитання зарозумілого шляхтича: «Ну, що ж, яким вам здається Кодак? — один із присутніх відповів словами латинського прислів’я: «Що людськими руками твориться, то людськими руками і руйнується». Це був чигиринський сотник Богдан Хмельницький.
Декілька чітких, виразних штрихів портрета героя створюють уявлення про «буйну голову», що турбувала вже тоді багатьох вельмож і навіть короля: «Чорні, наче з жаринками очі дивляться сміливо і прямо в очі його ясновельможності».
Перші розділи нарису («Над Дніпром», «Зажурилась Україна», «Золотий покій») розповідають про шляхи, які привели Хмельницького до народу. Події 30-х років XVII ст. і пізніше, зокрема повстання козаків та селян проти польського панства під проводом Сулими, Павлюка, Якова Острянина, полковника Скидана, твердо переконали Богдана в одному: «Як не закути Дніпра, так не закути його вільного народу». […]
В центрі нарису — народ, як рушійна сила визвольної війни 1648-1654 pp.
Письменниця не створює окремих образів представників його (для нарису це не обов’язково), але розповідь про хвилі селянських повстань, що охопили Лівобережжя, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, антипанські виступи в Білорусії і самій Польщі, дає чітке уявлення про цю величезну активно діючу силу, на яку спирався Б. Хмельницький при здійсненні своїх планів.
У нарисі «Богдан Хмельницький» є кілька добре написаних батальних сцен. Цікаві вони тим, що письменниця не вдається до натуралістичних картин бою, а виділяє такі моменти, які підкреслюють талант Хмельницького-полководця, розкривають значення битв. З розповіді про першу битву з поляками під Жовтими Водами у квітні 1648 року стає зрозумілим, що успіх її вирішив важливий стратегічний крок Хмельницького — розкол ворожого табору, в результаті якого 6 тисяч реєстрових козаків перейшли на бік повсталих. В описах битв під Корсунем, Костянтиновим, Пилявцями, Зборовом Оксана Іваненко наводить приклади героїзму повстанців, козаків, соратників Хмельницького, підкреслює визначальні риси воєнного таланту Хмельницького — його вміння перемагати ворога меншими силами, воєнною хитрістю, гнучкою стратегією і тактикою.
[…]
В історії визвольної війни почесне місце належить ватажкам селянських повстань, талановитим полководцям Максиму Кривоносу, Івану Богуну та Данилові Нечаю — соратникам Хмельницького, увіковіченим народом у піснях та думах того часу. Розповідь про їх бойові подвиги зв’язана в основному з діяльністю Хмельницького, з усім ходом подій 1648-1654 pp. і дана лише в загальних рисах. Та й претендувати на більше письменниця не могла: діяльність кожного з них може послужити темою окремого твору. Слід вказати, щоправда, на скупість розповіді про Нечая — для нього знайшовся лише один рядок: «Майже в перші дні гине улюблений герой Данило Нечай».
[…] Вишневецькі, Конєцпольські, Потоцькі, Заславські — це імена верхівки шляхти, з якими були зв’язані масове руйнування міст і сіл, кровопролиття, нелюдські знущання з народу.
Викличуть у читача також негативне ставлення огидні обличчя перерожденців, ворогів українського народу Яреми Вишневецького та Адама Кисіля. Нащадок знаменитого Дмитра Вишневецького (Байди) Ярема «не тільки міняє свою віру, а робиться заклятим ворогом свого народу, фанатиком-католиком». Його жорстокість по відношенню до селян не знала меж. Другого зрадника, польського сенатора Адама Кисіля, О. Іваненко влучно характеризує , словами козаків: «У Кисіля українські ребра поросли польським м’ясом». Діяльність цього хитрого дипломата була спрямована на придушення національно-визвольної боротьби українського народу.
В основному вірна, характеристика ворожого табору хибує все ж на однобокість.
О. Іваненко не підкреслює чітко того факту, що Польща на той час була досить таки сильним противником, може скластись уявлення, ніби перемога над польськими загарбниками дісталась народу легкою ціною. Від цього в значній мірі програє також і образ Хмельницького як видатного полководця свого часу.
Ось декілька різних за своїм смисловим значенням порівнянь: «Спішать на Січ лугарі, степовики, голі, босі та вільні, як вітер», «Кожне слово Богданове — наче роса для спраглої землі», або: «Як хижаки, набігали татари, палили...». Речення: «Уся Україна стогне під ярмом, кипить і кличе на порятунок» — вдало передає наростання гніву народних мас проти гнобителів. Таких прикладів можна навести багато.
Весь твір сповнений теплими ліричними почуттями. В свій час К. Чуковський, аналізуючи ряд оповідань письменниці, підкреслював вміння її жити думками, прагненнями свого героя, знаходити теплі, щирі слова, які надовго западали б у душу юного читача. Це вміння ми бачимо також і в нарисі, зокрема в тих місцях, де письменниця розповідає про страждання гноблених польськими панами селянських мас, думки і почуття Хмельницького, відважних і сміливих козаків, повстанців. Мовні засоби, які використовує автор з цією метою, досить різноманітні: своєрідна, часто в стилі народних дум побудова речень, певне емоційне забарвлення їх, інверсії, повтори та ін.
Широке використання пісень і дум надає розповіді певного ліризму або ж навпаки — сатиричного відтінку, як це зроблено в розділі «Під Корсунем» (козаки глузують з гоноровитих панів, співаючи думу про Корсунську перемогу).
Л-ра: Жовтень. – 1955. – № 11. – С. 116-119.
Твори
Критика
