Петро Перебийніс. Є в осені невидима межа
Є в осені невидима межа
між пишною красою і старінням.
Ось коник на стеблині заіржав
і перескочив стежечку нерівну.
Ще мідні груші дзвонами гудуть,
ще дуб добірних жолудів не ронить.
Ще сонях сушить голову руду
і приміряє сонячну корону.
Та вже пісні у вирій подались
услід за журавлиним перелетом.
І молодий кленовий падолист
майнув за вересневим фіолетом.
Сухим вогнем зустрів мене лісок,
окутаний золою шелесткою.
І враз черкнув зазубрений листок
по скроні, мов розпечений осколок.
Твори
Критика
