Олександр Шарварок. Коло багаття
І
Догорить багаття. Жар заплющить очі.
Холодом осіннім свиснуть небеса.
Сам-один залишусь серед степу й ночі,
далі від румовищ, журбищ і досад.
Серед степу й ночі хто мене зурочить,
хто мене, живого, зважиться спасать?
(Морок воловодить, кругом мене ходить,
як колись ходили роди і народи,
слово добували з твердої породи;
добували слово слушне і насущне
задля суголосся Вічної Ріки...)
...темінь воглить очі, степ лежить незрушно,
мовби рушниками заслані віки,
та нізвідки пугач обізветься скрушно,
хоч і птах, а голос ну таки людський,
і зірки засяють тепло, не бездушно,
наче всі на світі родаки...
ІІ
...догоріло багаття,
і дивиться жар
знепритомленим пористим оком
ген туди, де тумани лежать
упереміж із димом і мохом;
там чаяться дива, там іще таїна,
як стара вишиванка у скрині.
Та ворушиться попіл, немов сивина,
наче темний туман у долині,
і мурашечки холоду сподом повзуть...
...ти живеш між туманом і жаром,
тільки іскра мигцем протинає росу
й знемагає бджолою з нектаром.
...обізвуться до тебе тумани і мох;
і остання жарина з багаття
прошепоче, згасаючи: “Браття!..” –
і замовкне, як попіл замовк...
Твори
Критика
