Олександр Шарварок. Світай
Світай, але не так червоно,
щоби очам боліло до обіду;
ти вже не соловей, а – ворон,
не друг собі, а – ворог,
що не лишає сліду.
В зеніті мить переживи:
високе не довготривале,
воно всього лиш покривало
з більма забитої сови.
Смеркай не квапно, а поволі,
щоб чути й бачити усе:
як половіє жито в полі,
як п’ють озон тополі,
а на скрижалі долі
хтось хрест несе
із соли
Твори
Критика
