Олена Пчілка. Дебора

Біблейський образ
(Посвята Лесі Українці.)

Ізраїлю, нещасний люде,
В яку безодню ти упав!
Куди поділись твої люде?
Хто думку, серце їх забрав?

Кругом нікчемність, порожнеча,
Оспалість душ кругом тяжка,
І кров у молодих стареча
По жилах мляво протіка.

Хтож є живий в духовнім гаю?
Хто оживить в около все?
Хто на ратунок свого краю
І тіло й душу понесе?...

А ворог лютий все керує,
Із ханаанських гір, долин,
Все над Ізраїлем панує,
Його до щенту нищить він.

Ізраілеві трощить ліри,
Остатні думи попелить,
Ізраіля гнітить без міри,
Гіркії сльози каже лить.

Ізраїль плаче як дитина,
Безсилі руки простяга, —
Прийшла остатняя година,
Навкруг ратунку він блага.

Деж у пустині крапля мила?
Звідкіль ратунок той прийде?
Де твердая, жадана сила,
Що вгору люд той підведе?

У Ефраімських красних горах,
Де пальма дивная росла,
Там благовістиця Дебора
В самотині своій жила.

Жони проречистої славу
Далеко чули у краю,
І мову праву, не лукаву
Ходили слухати в гаю.

І бачить жінка та змисленна,
Що погибає люд рідний,
Що ніяка душа спасенна
Не зверне камінь той тяжкий,

Із Ефраімської діброви
Дебора віщая прийшла,
І чарівную силу мови
Своєму люду принесла.

Встають похилії розбиті,
На голос дивноі жони, —
Вже корогви святі розвиті,
Устав Ізраіль до війни.

Перед вояцькими юрбами
Дебора славная іде,
І вдохновенними очами
Вперед на ворога веде.

Велика сила чудотворна
Зломила ворогову міць, —
Твердиня падає витворна,
Побудована силоміць

У соромотнюю годину
В краю Ізраіля. — Радій
Тепер, в щасливую хвилину,
Ізраіль, волею владій!

І геть одкинувши кайдани
Ізраіль Господа співа,
На лірах славить, б'є в тімпани,
І до Дебори він взива:

„Зостань ся з нами, славна жено,
Не одвертай свого лиця!
Не маєш в гаю жить нужденно,
Ти годна царського вінця!“

— „О люде рідні!" — проказала
Дебора славлячим братам, —
„Не о величній шані дбала,
Як до послуги стала вам.

„Ні, ні, не славою пишатись
Між вас по скінченій війні,
І не роскошами втішатись
Гадала я в сі щасні дні.

Царський вінець не подобає
Носить Дебориній главі!
Ось вітка пальмова вінчає
Мене, той знак простий любві!...

„У піснях тихих ви Дебору
Згадайте в братньому кругу, —
Вона ж ізнов туди на гору
Піде в свою самотину.

„Най думка вільная ширяє,
Зна втіху горную саму,
З небес глагол святий чуває
І шле народу своєму.

„Най щастя-доля мого люду
Як сонце в ясних небесах
Блищить, і промінне повсюду
По людських точить всіх синах!

„Най же сія вінцем злотистим
Народу слава моєго, —
Я ж у діброві серцем чистим
Молитись буду за його“.

Д. 5. лютого 1887 р.