​Олена Пчілка. Снігир та Щиглик

Снігирчик біднйй у сильце попався,

А Щиглик-молодець,

Той жвавий джигунець,

Дививсь на його та сміявся:

— Оце так мудрагель з тебе!

Ну як-таки не вгледіти себе,

Біди не встерегтись!

Щоб так в лиху попасти штучку,

Як в ятір ловлять ту дурную щучку!

Се бачив я колись,

Такого цілий вік боявся,—

Ось бач, і не попався! —

Так Щиглик промовляє

Та все собі стрибає.

Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке!

Се що таке?!

В якусь-то сіточку Щигол ускочив

(Немов собі наврочив!).

Тепера сіпає і сяк і так,

Не вирве ніжки вже ніяк!

Хоч борсався й мотався,

Та в сіточці остався.

Ото тобі, козаче:

Із лишенька чужого,

Із горенька тяжкого

Не смійся, небораче!