Олена Пчілка. Чад. ІІІ

Першого дня різдва пани Заборовські, можна сказать, не мали свята, а надто ввечері: всюди був клопіт, безладдя. Ціла ж сім’я виряджалася на той клубний вечір... Пан убирався в своєму кабінеті, пані — в спальні, панночка — в своїй кімнаті разом з Манею і Юрасем. В сій кімнаті, звичайно, було найбільше клопоту.. На поміч Лукії, що звивалась на всі боки, кликнуто ще жінку Меланку, що помагала умивати дітей тощо.

Воду вихлюпали. Послали Меланку знов.

За другим разом Меланка внесла кухоль води, сміючись.

— Ото! — мовила вона.— Ті дурні діти, Хведосьчині та Лукашеві, прийшли були дивитися на сосонку! Кажуть: панич і панночка Маня їх кликали. Сміх мене взяв. Нема ніде нічого, а вони прийшли!.. Кажу: «Ідіть собі! Нема тут нічого!»

— От бачиш, Юрасю! — напалась Маня.— Чом же ти не сказав їм, що вже в нас сьогодні не будуть убирать сосонки?

— А ти ж чом не пішла та не сказала? — огризався Юрась.

— Ну, нічого! — розважа дітей панна Лена.— Вони прийдуть знов, як будете убирать сосонку після Нового року!

— Е, ні!..— мовив понуро Юрась.— Вони вже не прийдуть! Я й так насилу їх умовив...

— Стійте-бо, паничу! — завважила Меланка.— Я й так не потраплю защібнути оці чобітки, а ви ще крутитесь!..

Панна Лена тим часом вийшла в світлицю, щоб подивитися у більше дзеркало, чи добре лежить убрання. Вона уважно придивлялась, коли се під вікнами залунав голосний спів. То були колядники. Вони співали:

Ой дивнеє народження
Божого сина,
Його же днесь породила
Діва Марія!

По виду в панночки пройшла тінь, дарма що Лукія держала коло неї ясне світло.

— Панночко, а мені можна піти поколядувати? — спитала Лукія.

— Можна, як поїдем..

Лена вернулась у свій покій і знайшла дрібних грошей.

— На, Лукіе,— мовила вона,— винеси колядникам.

— А в хату, значить, не кликать? — питала Лукія.

— Ну, та й чудна ти! — одказала за панночку Меланка.— Куди ж таки їх тепер кликать?..

За яким часом прийшов гурток колядниць-дівчат і заспівав під вікном:

Ой в ліску, ліску, на жовтім піску,
Ой дай божеі
Панна Єлена таночок водить,
Ой дай боже!

Але дівчатам сказали, що нікого з панів нема дома,— поїхали на танці в город...

З дівчатами пішла сама Лукія. Надворі було тихо, ясно й морозно... Зорі так і мигтіли...