Край вази, де квітки все берегла, ти гралась

(З Сюллі Прюдома)

Край вази, де квітки все берегла, ти гралась
І віяльцем ту вазу вдарила недбало,
Розколина малесенька на вазі тій зосталась.
З тих пір минуло скілька днів;
Забуттям шкода та твоя давно покрита.
А вазі вже прийшла негадана біда:
Зав’яли в ній квітки, як витекла вода...
Не руш її — вона розбита!
Так серця мойого торкнулася ти раз,
Його вразила ти, моя кохана,—
З тої пори від тих гірких образ
Зосталась у йому довічна рана.
Так само серце б’ється і живе,
Од всіх його страждання скрите,
Та серце все болить і кров з його пливе.
Не руш його — воно розбите!