15 збірок оповідань для тих, кого втомлюють романи

Якщо великі літературні форми вас відлякують, а то й можуть відбити бажання провести вечір у товаристві книги, на допомогу приходять збірки оповідань.

Кумедний парадокс: збірки оповідань та есе погано продаються, проте читачі їх справді люблять — просто не завжди вміють знайти до них підхід. Секрет, якщо розібратися, простий. Головне під час читання малої форми — правильно вибрати час. Найкраще робити це перед сном. Яким би шаленим, заплутаним, а то й у всіх сенсах провальним не був прожитий день, ти маєш можливість за десять-п’ятнадцять хвилин пережити щось, що надає ніби вже минулому «сьогодні» додатковий вимір. Тобі не треба тримати в голові обставини чужої вигадки кілька днів, а то й тижнів поспіль. Історія, що перед тобою зараз, — це і твоя історія, вона тобі підконтрольна. Ти сам задаєш їй ритм, відкладаєш книгу, щоб подумати або просто подивитися в темне вікно, ти майже щасливий і вперше за день по-справжньому спокійний, бо знаєш: світ, що відкрився на сторінках, нікуди від тебе не вислизне.

1. Вуді Аллен — Без пір’я

Іронічні замальовки Вуді Аллена — справжня насолода для вибагливого читача-гурмана, котрий шукає зразкове поєднання інтелектуальної прози та злободенної сатири. Решті читачів ці розповіді можуть здатися цілком абсурдними.

Тонко висміяти недоліки сучасного суспільства не так просто, а загорнути їх в обгортку вишуканого художнього стилю — це взагалі майстерність 80-го рівня. Втім, як кажуть, талановита людина — талановита у всьому, тому зірковий режисер і виявив себе як справжній маестро.

2. О. Генрі — Серце Заходу

Класика завжди актуальна. «Серце Заходу», як неважко здогадатися з назви, - це дитячі спогади з ковбойським присмаком. Виведена О. Генрі галерея героїв вельми примітна: це головорізи, грабіжники, нападники на потяги тощо. Однак, всім їм відомі високі пориви душі. І, знайомлячись із цими персонажами, ми стаємо хоч трохи, але кращими. Так буває завжди, коли книга несе світло.

3. Філіп К. Дік — Ми можемо згадати це для вас оптом

Особливість, яка вирізняє Філіпа К. Діка та всю його творчість, - це, мабуть, імідж своєрідного «руйнівника реальності». Адже його тексти переважно зображують героїв, сприйняття дійсності яких відчуває безповоротні метаморфози на тлі науково-фантастичного антуражу. Найкращі романи Діка стали культовими завдяки вдалим екранізаціям. Однак і коротка проза автора варта не меншої читацької уваги.

4. Роберт Вальзер — Твори Фріца Кохера та інші етюди

У книзі представлені дві авторські збірки ранньої «малої прози» видатного швейцарського письменника Роберта Вальзера — «Твори Фріца Кохера» (1904) та «Твори» (1913). Жанр цих різноманітних, але незмінно дотепних та оригінальних творів важко піддається визначенню. Читач зможе поглянути на світ очима школяра та конторника, художника та бідного письменника, берлінської дівчинки і шанувальниці провінційного актора. Нестандартний, вільний, «іронічно-мудрий» стиль Вальзера передбачив літературу вже другої половини ХХ століття.

5. Курт Воннегут — Зараз вилетить пташка!

Оповідання Курта Воннегута шпаркі і найчастіше відверто єхидні, смішні і водночас сповнені сумної ніжності. У деяких з них відчувається вплив О.Генрі, але переважна більшість і не могла б належати нікому, крім Воннегута. Це книга, яку ви читатимете й перечитуватимете, знову і знову відкриваючи для себе грані справжнього Воннегута.

6. Шервуд Андерсон — Вайнсбурґ, Огайо. Оповідання

Шервуд Андерсон (1876–1941), блискучий новеліст, визнаний класик американської літератури, виріс у маленькому містечку на Середньому Заході в бідній родині. Був солдатом, керівником фабрики, видавцем, редактором. Літературну славу йому приніс цикл оповідань «Вайнсбурґ, Огайо» (1919) про життя американської провінції початку XX століття. Загальної сюжетної лінії немає, але багато персонажів переходять з оповідання в оповідання, а один — Джордж Віллард — проходить майже через усі оповідання збірки. У долях «безглуздих людей», як називає письменник своїх героїв, у їхніх незвичайних характерах відбилися розуміння людської природи та весь життєвий досвід письменника. Творчість Андерсона вплинула на розвиток американської літератури, на становлення таких майстрів, як: Хемінгуей, Фолкнер, Стейнбек.

7. Джером Д. Селінджер — Дев’ять оповідань

Єдина офіційна збірка оповідань американського письменника Джерома Девіда Селінджера, яка була опублікована в травні 1953 року. Вона вважається збіркою найвідоміших і найцікавіших творів письменника — «дев’яти перлин у намисто творчості Дж. Селінджера». Книга містить дев’ять історій, головна тема кожної з яких — внутрішні переживання героя, його спроба зрозуміти свою сутність, своє місце в цьому світі, спроба вписати себе у світ навколо себе. Деякі з цих оповідань є частиною циклу про сім’ю Глас.

8. Джонатан Франзен. Кінець кінця Землі

Джонатан Франзен старіє, і це йому дуже личить. Він більш обережний у судженнях, добріший до близьких людей; можна було б, напевно, сказати, що автор «Поправок» стає сентиментальнішим, але це не зовсім так, тому що сентиментальніше просто нікуди — ймовірніше, він більше не соромиться цього, а тому його стиль тепер м’якший, з текстів іде властива їм раніше сором’язливість. У новій збірці есе Франзен пише приблизно про те ж, про що писав у попередніх: про жалюгідний стан планети, свої літературні пристрасті, про самотність і смерть, яких боїться, про минулу юність, втрачених друзів і птахів, птахів, птахів. Однак ці самоповтори свідчать не про інтелектуальний застій, а навпаки - внутрішній рух: думка, як візерунок на склі зимової ночі, все розгалужується, не стільки затуляючи вид, як заново його формуючи.

9. Харукі Муракамі — Нічия на каруселі

Фанатам буде важко це почути, але є на світі люди, які не дуже люблять Харукі Муракамі. Він видається їм нудним, а його тексти — надмірно затягнутими. Можливо, саме для розчарованих японець і написав збірку оповідань. Короткі історії динамічні за своєю природою, але водночас дають розуміння, за які фішки любить Муракамі велика читацька аудиторія. Головна знахідка винесена в назву «Нічия на каруселі». Життя людини — вир подій. Змагатися з іншими конячками немає сенсу, але й лізти поперед батька в пекло теж не варто - все одно всі рухаємося по колу.

10. Кадзуо Ісігуро — Ноктюрни

«Ноктюрни» нобелівського лауреата Кадзуо Ісігуро справді нагадують собою музичні твори. Ці п’ять разючих історій про чарівну силу музики і напливаючі сутінки, об’єднані не тільки тематично та метафорично, а й спільними персонажами, складаючись у вишукане масштабне полотно. Тут невдалий саксофоніст лягає на пластичну операцію, розраховуючи, що це зрушить із мертвої точки його кар’єру, зірка естради співає у Венеції серенади власної дружини, з якою прожив не один десяток років, а молодий віолончеліст знаходить собі надзвичайно оригінальну наставницю…

11. Девід Фостер Воллес. Короткі інтерв’ю з покидьками

Збірка оповідань автора «Нескінченного жарту» викликає мимовільні асоціації з прозою Вірджинії Вулф — не так стилістично, як емоційно. Читаючи романи Вулф, неможливо до кінця прийняти той факт, що жінка, яка відкрила стільком людям у прямому розумінні божественну, поза межами сприйняття красу світу, а отже, сама вміщала цю красу, одного разу набрала повні кишені каміння і втопилась у річці. Так само, читаючи малу прозу Фостера Воллеса, де за допомогою оманливо простого словника утворені дикуваті, заворожуючі, небачені раніше поєднання голосів, сюжетів, а іноді просто складів, які, складаючись у потрібну автору фразу, все одно залишаються насамперед набором класних звуків, неможливо не думати про його колись дочасний відхід. Книги стають уламками світу, створення якого було перерване самогубством творця.

12. Джованніно Гуарескі. Малий світ. Дон Камілло і його паства

Не будемо лукавити, якщо назвемо гуморески Гуарескі найсмішнішими оповіданнями, написаними в ХХ столітті. У єдності та боротьбі католицького священника дона Камілло та комуніста Пеппоне в одному селі в долині По хотілося б бачити метафору взаємин між будь-якими протилежностями. Але, на жаль, цей маленький світ, де будь-яку філософську проблему можна вирішити стусанами, де комуніст таємно хрестить сина, а священник потай ходить зі своїм заклятим ворогом браконьєрити і де героїв завжди готовий примирити та заспокоїти Христос, який говорить із хреста, — ідилія, але ніяк не реальність.

13. Петер Хьоґ. Нічні оповідання

«Нічні оповідання» (1990) — друга книга знаменитого письменника, яка хронологічно передує роману «Смілла та її почуття снігу» (1992), і єдина у Хьоґа книга оповідань. Кожне з цих оповідань могло б перетворитися на окремий роман, проте Петер Хьоґ не став цього робити. «Нічні оповідання» — це дев’ять історій, дія яких відбувається однієї і тієї ж ночі в різних частинах світу: у бельгійському Конго, Парижі, Лісабонському порту, Копенгагені і, звичайно ж, «на самому краю Данії». Але, як завжди в Петера Хьоґа, головні події розгортаються у внутрішньому космосі людини: чи то математика, судді, танцівника, дзеркальних справ майстра, чи художника-авангардиста або хлопця, якому так і не судилося стати лідером данських фашистів. Об’єднані загальною «нічною» тональністю, усі ці розповіді, «так чи інакше, про кохання», самотність і пошуки остаточної ясності, «за тих обставин, якими вони були в ніч на 19 березня 1929 року».

14. Ніл Гейман. Дим і дзеркала

У збірці «Дим і дзеркала» уява й артистизм майстра перетворюють звичайний світ на місце, де можливі найбезглуздіші та найдивніші речі: тут старенька купує Святий Грааль у секонд-хенді, американський турист потрапляє до лавкрафтівського містечка Інсмут, де живуть прибічники Ктулху, наймані вбивці пропонують свої послуги на «Жовтих сторінках», а перевертень намагається стати на заваді кінцю світу.

15. Чарлз Буковскі. Історії звичайного безумства

Чарлз Буковскі — культовий американський письменник XX століття, чия європейська популярність завжди обганяла американську (лише в Німеччині прижиттєвий наклад його книг перевалив за два мільйони), автор понад сорока книг, поміж яких романи, вірші, есеїстика й оповідання. Незважаючи на шокуючий натуралізм, його тексти сповнені ліричності, навіть своєрідної сентиментальності. Буковскі справедливо вважається майстром короткої форми, і його класична збірка «Історії звичайного безумства» — яскраве тому підтвердження: доводячи своє фірмове володіння словом до неймовірної досконалості, Буковскі проводить свого ліричного героя — бабія і п’яницю, явне alter ego автора — усіма колами сучасного пекла. Саме за мотивами цієї книги знаменитий італійський режисер Марко Феррері зняв однойменний фільм (у головних ролях Бен Газзара, Орнелла Муті), удостоєний премії ФІПРЕССІ на кінофестивалі в Сан-Себастьяні та премії «Давид ді Донателло» відразу в кількох категоріях.

Переклала: Юлія Дорош