Загадкові історії «Володаря кілець» Толкієна

Н. Коваль

Міфологія — необхідна умова і первинний матеріал для будь-якого мистецтва.

Ф. В. Шеллінг

Джон Роналд Руел Толкієн — професор Оксфордського університету, міфолог, лінгвіст, семантик. Його ім'я відоме широкому загалу читачів як автора книги «Володар кілець». Дивні міфи, казкові легенди, чарівні історії, до яких звертається Толкієн у своїх творах, актуальні і нині.

Ще навчаючись у найпрестижнішій школі Бірмінгема, майбутній письменник вивчав мови і міфологію скандинавських країн, Британії. І це залишило помітний відбиток на його світогляді.

Закінчивши Оксфордський університет, Толкієн усе життя займався філологією. Він автор філософського епосу у п'яти книгах: «Гоббіт» (1937), 3-томний «Володар кілець» (1948-1953) та «Сільмарілліон». Але головним твором Толкієна по праву вважають книгу «Володар кілець».

На написання безсмертного шедевра Толкієна надихнула поема «Беовульф», яка вважається найдавнішим твором англійської літератури, який був написаний орієнтовно у VIII ст. англосаксонською мовою. Толкієн як знавець стародавньої англійської мови, використав багато чого з твору, що можна простежити у «Володарі кілець»: схожість сюжетних ліній, запозичення деяких образів та імен, схожість оточуючої обстановки, де відбувається дія.

Після виходу в світ книги «Володар кілець» (1954) багато читачів вважали війну в Середзем'ї символічним зображенням Другої світової війни.

Сам Толкієн був невдоволений такою інтерпретацією твору, вважаючи таке тлумачення занадто примітивним. Задум роману склався ще до початку війни. Братство Кільця він придумав задовго до того, як союзники насправді об'єднали свої сили.

Під час однієї з битв, описаної у творі Толкієном, з'являється хмара, яка нагадує парасольку. Дехто з читачів убачав у цьому «гриб», що з'являється після вибуху атомної бомби. Насправді тут нема нічого незвичайного. Така «парасолька» може з'явитись після будь-якого вибуху. Толкієн бачив їх на полях битв під час Першої світової війни, учасником якої був і яка, безумовно, вплинула на створення книги.

Хоча Толкієн і не передбачав, що кільце може символізувати атомну бомбу, звістка про її створення викликала у нього гнів. Він був обурений діяльністю вчених, які працювали над винаходом цієї зброї.

Письменник К. С. Льюїс зазначив, що сюжет «Володаря кілець» «не передбачав відображення якої-небудь конкретної ситуації, що склалась у реальному світі. Усе відбулось по-іншому: реальні події почали з жахливою точністю відбуватись за тим зразком, який породив вільний політ фантазії Толкієна».

Найстрашніше створіння, про яке йдеться у творі «Володар кілець» — гігантська павучиха ІІІелоб, яка готова з'їсти всіх: і хоббітів, і ельфів, і гномів, і людей.

Бридкі павуки, які поїдають людей, є в багатьох легендах і літературних творах народів світу. І Толкієн, безумовно, знав про це. Лорд Дансені, книгами якого зачитувався Толкієн в дитинстві, описував величезного павука, що вміє розмовляти, в очах якого «приховувався гріх».

Крім того, як стверджує біограф письменника Хамерри Карпетер, Толкієн зустрівся з прототипом Шелоб ще задовго до того, як навчився читати.

Толкієн народився в Південній Африці, де проминуло його дитинство. Ще зовсім маленьким, роблячи перші кроки, Толкієн в саду наткнувся на тарантула. Відомо, що тарантули — не звичайні павуки. Їх тіло розміром майже, як людська долоня. До того ж ці створіння часто вкриті шерстю. Живуть вони в норах, які риють під землею. Кусаючи, вони впиваються в тіло жертви двома величезними отруйними іклами. Їх отрута може розчиняти внутрішні органи комах і невеличких звірят.

І хоча зазвичай тарантули не нападають на людей, якщо їх хтось потурбує або захоче краще роздивитись, вони можуть укусити. Так трапилось із Толкієном. Павук його ужалив, і він бігав по саду, поки нянька не спіймала його і не відсмоктала отруту. А вже дорослим Толкієн іноді згадував той спекотний день, як він біг, заплутуючись у високій траві.

Толкієн не відчував страху перед павуками, інколи навіть ловив маленьких павучків у своєму оксфордському будинку і відпускав їх на волю. Проте у його уяві день, коли його вкусив тарантул, став днем народження Шелоб.

Саурон (зі староскандинавської це слово означає потворний). Зазвичай він зображується у вигляді страшного всевидящого ока, яке стежить за всім з неприступної вежі. Фродо бачить це око в дзеркалі Галадріелі, і воно вселяє у нього такий страх, що він залишається безголосим і нерухомим.

Саурон вважає себе особливим створінням, тому що нібито має більші таланти, ніж інші духи, створені Ілуватаром — богом Середзем'я. Він намагається грати роль Бога. Він хоче з Ним розділити Його почесті. Він не тільки руйнує все на своєму шляху, спокушає, штовхає на негідні вчинки. Він хоче створити свій світ, правити ним і вважати себе його творцем. Часто висловлюється думка, що Саурон нагадує біблійного Сатану.

Зброя спокуси Саурона — Кільце Всевластя, яке дарує йому непохитну силу. Кільце, як і Саурон, алегорія зла. Кільце «підказує брехню», допомагає заволодіти собою, — і ось герой втягнутий в безодню страшних подій, які кардинально змінюють його життя. Кільце пропонує героєві стати невидимим, непомітним для ворогів, але прислухавшись до таких порад, герой стає не лише помітним, а й важкопораненим слугами Володаря. Кільце є величезною спокусою, сіє навкруг себе розбрат і біди, і єдиний спосіб уберегтись від його пагубного впливу — навіть у думці не припускатися, щоб скористатися злою силою.

Толкієн з дитинства любив казкові історії, де головними персонажами були дерева. Особливо йому запав у душу епізод з трагедії Шекспіра «Макбет», де привид пророкує Макбету майбутнє. Привид говорить Макбету, що йому ніщо не загрожує, за винятком крокуючого лісу, який вирушить в дорогу, щоб наздогнати його і перемогти. Макбета це не злякало, тому що він був упевнений, що ліс ніколи не зможе зрушити з місця. Але в кінці трагедії зі слів переляканого гінця ми дізнаємося, що ліс таки зрушив з місця і наближається до замку.

Незабаром Макбет зрозуміє, що це не звичайний ліс, а ворожа армія, яка замаскувалась гілками і листям дерев того самого лісу, про який говорив привид. Ця армія розгромила Макбета. Збулось пророцтво привида.

Толкієн був у захваті від прочитаного твору, але й трохи розчарований. Йому хотілося, щоби проти Макбета виступив справжній ліс, живі дерева. Він горів бажанням розвинути ідею, що дерева справді можуть вирушити на війну. Саме так він і зробив.

І у Шекспіра, і у Толкієна ліс зрушив з місця, щоб покарати злого правителя.

Л-ра: Зарубіжна література. – 2005. – № 9. – С. 67-68.

Біографія

Твори

Критика