Біографія Френсіса Скотта Фіцджеральда

Френсіс Скотт Фіцджеральд – американський письменник, автор багатьох романів та оповідань про покоління «епохи джазу», яскравий представник так званого «втраченого покоління» – народився 24 вересня 1896 року у католицькій родині в містечку Сент-Пол (штат Міннесота, США).

У Сполучених Штатах, де не було аристократії як такої, батьки його належали до «верхнього середнього класу». Мати походила із досить забезпеченої південної родини, а батько, далекий нащадок колись могутнього ірландського аристократичного клану, був не дуже успішним бізнесменом. Відтак успадковане багатство спливало, і це означало, що діти повинні будуть самі пробивати собі дорогу в життя. На єдиного сина (дві дочки Фіцджеральдів померли) мати, що мала серед предків письменника й сама колись пробувала писати, покладала великі надії, та й сам він, мабуть, відчув хист до письменництва досить рано — перше оповідання було написане у 13 років.

Хлопчик спочатку навчався у католицькій школі у Нью-Джерсі, а далі, склавши іспити, вступив 1913 року до вельми престижного Принстонського університету. Навчався він там не блискуче, проте й не прагнув до навчання понад усе. Згодом він визначив Принстонський університет цього часу як «найприємніший клуб в Америці», а собі поставив завдання через цей клуб увійти у достойне товариство. Цього він не зміг домогтися через спортивну кар'єру, зате компенсував активною літературною діяльністю. Він був активним членом престижного університетського літературного клубу «Трикутник», студентського видання «Тигру». Його дівчиною стала багата красуня Жиневра Кінг. Коли вона згодом вийшла заміж, для Фіцджеральда це стало відчутним ударом. Два приятелі тих часів – поет Джон Піл Бішоп і критик Едмунд Вілсон – стали його найближчими друзями на все подальше життя.

Навесні 1917 США вступили у Першу світову війну. Ф. С. Фіцджеральда призвали до армії. Переконаний, що приречений на загибель, у військовому таборі, куди молодь послали на військове навчання, він працює над першим у своєму житті романом «Романтичний егоїст», гнаний бажанням залишити людям сліди власної геніальності. Однак його навіть не відправили до Європи. Проходячи підготовку в Алабамі, молодий лейтенант зустрівся із дочкою місцевого судді, красунею Зельдою Сейр. Кохання було взаємним і бурхливим. Проте ні сама дівчина, ні її батьки навіть уявити собі не могли шлюб із безвісним симпатичним незаможним юнаком. І, розлучившись із армією, Фіцджеральд відправляється до Нью-Йорка на пошуки кращої долі.

Написаний роман він відносить до видавництва «Скрібнерс» — як виявилось, назавжди зв'язавши з ним свою письменницьку долю. Молодий редактор видавництва Максвелл Перкінс, якому судилося стати «хрещеним батьком» кількох найвидатніших авторів повоєнної генерації американських письменників, відзначив твір як перспективний, але зажадав багатьох доробок. Фіцджеральд влаштовується працювати у рекламне агентство, а ночами пише новели, вірші, скетчі, сценарії, пише дуже швидко й інтенсивно, незрілі речі повертаються з видавництв. Але головне — доопрацьовує роман. І коли у 1919 він знов приносить його до видавництва, Перкінс вмовляє старших товаришів видати твір. У 1920 під назвою «По цей бік раю» (This Side of Paradise) роман побачив світ, і молодий автор одразу ж став знаменитим і забезпеченим. Звичайно, перший твір двадцятирічного письменника не був шедевром з точки зору літературної майстерності. Проте в ньому було висловлено емоційний досвід цілої юної генерації американців, які прийшли в життя після Першої світової війни, й чия психіка ще сильніше, ніж у їхніх попередників, була зараженою, як писав Фіцджеральд, «страхом перед убогістю і поклонінням успіху», яке, ставши дорослим, усвідомило, що «всі боги вмерли, всі війни відгриміли, будь-яка віра підірвана». Ніщо не зв'язує персонажів його першого твору зі світом праці, обов'язків, накопиченням, соціальною практикою, навіть боротьбою за виживання. Втративши віру у приземлені буржуазні ідеали, герої пурхають життям, мов метелики, багаті, розкуті, вільні та водночас спустошені, нещасні, бентежні, гинучі.

Старше покоління було стурбоване самою тональністю цієї прози. Президент Принстона Джон Гріер послав своєму колишньому студенту обуреного листа, проте молодші читачі були у захваті. Щирість почуття, гострота сприйняття, насиченість і витонченість описів, емоційна переконливість, повнокровність образів, вишуканість стилю — все це сприяло гучному успіху першого талановитого роману.

Через тиждень після виходу роману вони побралися із Зельдою Сейр і вели безтурботне життя, однак дуже скоро поринули у борги. Заробляти можна було лише власною письменницькою працею, і Фіцджеральд інтенсивно пише новели, які замовляють вже популярному автору не тільки інтелектуальний «Смарт сет», що платив 30 доларів за оповідання, а й фешенебельний «Сатердей івнінг пост», де гонорар згодом піднявся до 600 доларів за новелу. У грудні 1920 виходить перша збірка оповідань Фіцджеральда «Спокусниці і філософи» (Flappers and Philosophers), а наступну (1922) він назвав «Оповіді джазової доби» (Tales of the Jazz Age) і тією назвою чітко визначив цілий період американської історії.

Майже водночас (1921) виходить другий роман Фіцджеральда «Прекрасні й приречені» (The Beautiful and Damned). Його романтичні герої прагнуть красивого безтурботного життя, а їхні творчі імпульси, не підкріплені почуттям обов'язку, залишаються слабкими і нездійсненими. Критики вважають цей твір невдалим, а діючих осіб — жалюгідними, безпорадними, ницими.

Фіцджеральд стає надзвичайно популярним, його цитують як «філософа спокусниць» та беруть інтерв'ю, як правило, ототожнюючи з героями романів та новел. Та він і сам спочатку не дуже розрізняє власну точку зору від вираженої позиції покоління. Принаймні, в такому стилі він продовжує писати новели, заробляючи на життя зростаючої родини, адже в 1921 у подружжя народилася дочка, котрій судилося бути єдиною.

Молодий письменник мало розширював власний діапазон пізнання реальності — коло його було водночас і необмеженим, і замкненим. Спочатку це був той самий район Нью-Йорку (Грейт Нек — Велика Шия), з якого з часом «списано» місце дії роману «Великий Гетсбі» Вест Егг (Західне Яйце), населений людьми заможними, де молоде подружжя купило й собі будинок. Потім вони почали мандрувати Європою, знов-таки зупиняючись там, де збиралося світське товариство — це то Париж, то Французька Рив'єра, то Антиби, то фешенебельний готель, то гостинна вілла багатих друзів…

Цей рівень життя забезпечувався лише творчістю — задля гонорарів писалися новели, яких потребували фешенебельні журнали, найбільше — «Сатердей івнінг пост». Фіцджеральд писав новели інтенсивно і безперестанно, ставлячись до них доволі прагматично. За життя він написав більш ніж 150 оповідань. Але до чотирьох прижиттєвих збірок відібрав лише 46. Однак вся його проза позначена талантом і майстерністю, не говорячи вже про такі оповідання, як «Повернення до Вавилону», «Діамант завбільшки з готель «Рітц»», «День травня», «Хлопчина-багатій» тощо. Вже у 1926, підготувавши нову збірку оповідань «Всі сумні молоді люди» (All the Sad Young Men), Фіцджеральд скаржився, що новели такі гарні і йому — крім двох — ледве пощастило продати їх у журнали. (F.Sc.Fitzgerald. The Letters. Ed. by A. Turnbull. N.Y., 1963. P. 188). З роками приходила зрілість, досвід, зростала письменницька майстерність, підсилювалось трагічне світосприйняття. Протверезіння поглядів, позбавлення ілюзій набувають статусу лейтмотивності в новелістиці письменника. Тим більше місце посідають вони в його романах.

За життя письменника критики визнавали його найкращим твором роман «Великий Гетсбі» (The Great Gatsby, 1925), після його смерті високого поцінування здобула й «Ніч лагідна» (Tender Is the Night, 1935), а після посмертного видрукування незавершеного роману «Останній магнат» (The Last Tycoon, 1941) промайнула небезпідставна думка про те, що саме йому судилося б бути шедевром Фіцджеральда.

Як і в попередніх романах Фіцджеральда, «об'єм» роману «Великий Гетсбі» досить скромний – всього 180 сторінок тексту. Немає в ньому ні епічного простору, ні розвиненого сюжету, ні широкого кола героїв. Є один оповідач — тридцятирічний Нік Каррауей, уродженець Середнього Заходу, син поважаних батьків, випускник престижного університету, учасник Першої світової війни, що у повоєнний час (1922) приїхав до Нью-Йорка навчатися банківській справі, хоча й плекає у глибині душі мрію про письменництво. Це він розповідає читачеві про ту пригоду, в яку виявився втягнутим два роки тому, коли, аби уникнути міської спеки, зняв занедбаний будиночок у приміській зоні Нью-Йорку Вест-Егг, на березі затоки, де були розташовані багаті будинки, що належали бозна яким заможникам. Головним героєм оповіді стає його найближчий сусіда, хазяїн великого палацу з вежами і пишними сходами, справжньою бібліотекою, мармуровим басейном і величезним парком, нікому не відомий, загадковий та ексцентричний самотній молодий чоловік на ім'я Джей Гетсбі — «Великий Гетсбі».

Цікаво, що коли Фіцджеральд приніс у видавництво завершений роман, то навіть сам Макс Перкінс запропонував ще попрацювати над образом Гетсбі, щоб чіткіше визначити авторське ставлення до головного героя. Але на той час вже зрілий письменник відмовився.

Після виходу «Великого Гетсбі» Фіцджеральд одержав вітання від найбільших метрів американської літератури того часу — Едіт Уортон, Гертруди Стайн. А Томас Стернз Еліот написав, що цей роман є першим свідченням розвитку романної форми з часів Генрі Джеймса.

На жаль, «Великий Гетсбі» не мав такого комерційного успіху, як перші твори письменника. А тим часом подружжя не зупинялося у шаленому ритмі свого світського молодого енергійного європейського життя. «Роздвоєння» Фіцджеральда триває. Роками триває дружба з Бішопом, Менкеном, Хемінгуеєм, — провідними літераторами тієї доби. Намагається реалізувати себе як творча особистість і Зельда — вона досить серйозно починає займатися танцями, брати балетні уроки (щоправда, і за це доводиться платити чоловіку), пробує писати статті для часописів (їх знов-таки доводиться редагувати, доводити до кондиції чоловіку), згодом — виступає як прозаїк (її роман «Танцюй зі мною вальс» вийшов друком).

У 1930 стало очевидним психічне нездоров'я Зельди, вона стає предметом постійної медичної уваги, згодом потрапляє до спеціальної лікарні, звідки її випускають все рідше. Турбота про доньку повністю лягає на батька. Скотті виховується у найкращих пансіонатах, і їхнє постійне листування свідчить про його віддану любов і відповідальне ставлення до дитини. Все це не сприяє оптимізмові або творчому горінню письменника. «Поле» заробітчанства розширюється, спочатку він час від часу пише сценарії для Голлівуду, а потім (з 1937) обіймає посаду штатного сценариста студії «Метро Голдвін Майєр». Від того теж не додається ані радості, ані наснаги — Голлівуд не потребує виявів індивідуальної творчості, там платять за найоптимальніше вираження уявлень найпересічнішої особистості. Постійна напруга, стреси, власне нездоров'я часто-густо знімаються алкоголем, періоди творчості змінюються часом депресії. До того не дуже-то міцне здоров'я підривається не тільки невлаштованим, напруженим, малорадісним життям, а й алкоголізмом.

21 грудня 1940 року життя сорокачотирирічного Френсіса Скотта Фіцджеральда обривається серцевим нападом.

Романи Фіцджеральда гранично ліричні. Проте в них повно і переконливо представлено не лише примхливу психологію протагоністів, а й відтворено соціальні реалії в їхній історичній конкретиці. До того ж завжди відчувається якась глибинна утаємниченість людської особистості, непізнане глибинне «щось», неповторний аромат індивідуальності. Серед авторських знахідок Фіцджеральда, які великою мірою сприяють такій ліричній об'ємності, треба відзначити його наближеність до романтичної естетики, зокрема, символізування реалій і явищ, системне використання їх як стрижневих образів-організаторів тексту та інтертекстуальності, що і поглиблює, і розширює сприймання їх читачем.

З іншого боку, йому належить подальша розробка джеймсівського надбання — вміння віднайти таку «перетворюючу свідомість», яка б водночас була і лірично ангажованою, і достатньо відстороненою та поінформованою, і здатною до аналізу, і наділеною певним артистизмом, ще й мала б свіже спостережливе око і здоровий глузд, і певну причетність до об'єкта своєї оповіді, який саме і привертає увагу тим, що перебуває в переламному моменті долі.

Романи:
По цей бік раю (This Side of Paradise, 1920).
Прекрасні й приречені (The Beautiful and Damned, 1922).
Великий Гетсбі (1925).
Ніч лагідна (Tender Is the Night, 1934).
Останній магнат (The Last Tycoon, 1941).

Біографія

Твори

Критика