Стилістична інтерпретація оповідань Ф. С. Фіцджеральда

Т. Ф. Вертелецька

В останні роки в лінгвістиці проблема стилістичної інтерпретації і аналізу художнього тексту привертає до себе пильну увагу мовознавців. Незважаючи на появу великої кількості робіт, присвячених дослідженням в галузі лінгвостилістики, проблема інтерпретації мови і стилю художньої літератури ще не отримала однозначного висвітлення.

Сьогодні залишається актуальною думка В. В. Виноградова, який вважав, що вивчення мови художнього твору та визначення способів його стилістичного аналізу - це проблеми, яким у нас присвячено дуже багато статей і досліджень, але які ще далекі не тільки від наукового вирішення, а й навіть від більш чи менш задовільного пояснення. Розбіжності у висновках дослідників стосуються самого предмету лінгвостилістики, принципів, методів і основних теоретичних передумов науки про мову художнього твору. Так, за визначеннями В. В. Виноградова, ці розбіжності обумовлені «самой природой художественного стиля, которая гармонично объединяет в себе категории таких общественных явлений: язык, литературу, эстетику».

О. Мороховський вбачав відмінність між інтерпретаційним і стилістичним аналізом у тому, що перший «іде від розгляду частин до аналізу цілого, від розгляду значення окремих речень, надфразних єдностей, абзаців, розділів глав і т. ін. до аналізу змісту всього твору і в цьому аспекті є необхідною передумовою стилістичного аналізу, точніше, його першим етапом. Стилістичний аналіз іде від цілого до частини - лише усвідомивши художній текст як деяке єдине ціле, ми можемо переходити до розгляду його частин і до нового розгляду цілого на іншому, більш високому рівні».

Теоретичні положення інтерпретації та лексико-стилістичного аналізу художніх текстів як українською, так і англійською мовами розроблялися вітчизняними та зарубіжними вченими, які торкалися питань загальної теорії інтерпретації тексту та досліджували окремі її аспекти: зокрема К. Долінін, В. Кухаренко запропонували методи інтерпретації художніх текстів та описали її основні лінгвістичні, стилістичні та літературознавчі складові. Проблеми лінгвістики тексту стали предметом дослідження І. Гальперіна та ін., стилістики тексту — І. Арнольд та ін. І. Арнольд також вивчала питання співвідношення авторського задуму і тлумачення тексту отримувачем.

Особлива складність в інтерпретації художнього тексту викликана тим, що письменник, працюючи над ним, як правило, сам ще не має остаточно сформованої думки. О. Потебня висловив цікаве припущення, що художній текст створюється письменником, коли останній хоче щось зрозуміти, хоче розібратися в навколишньому хаосі життя. Інакше кажучи, художній текст є не стільки втіленням якоїсь думки, скільки способом її створення. За допомогою слів і художніх прийомів письменник визначає для себе щось неясне, що його турбує. «... Художник, в котором была бы уже готова идея, не имел бы лично для себя никакой нужны высказывать ее в образе». Художник, працюючи над текстом, створює думку, перетворює в художній образ хвилююче його переживання. І тільки закінчивши роботу, він може повною мірою усвідомити для себе ге, заради чого все будувалося.

Мова Фіцджеральда в його оповіданнях багата, різноманітна і являє собою цікавий матеріал для лексичного та стилістичного аналізу, підбору синонімів і антонімів, порівняння часто повторюваних «ключових» слів у різних контекстах. Відмінною рисою автора є образно-емоційний вплив на читача, що досягається шляхом використання величезної кількості різноманітних засобів.

Як справедливо вважає М. Ф. Пелевіна, «повтор есть одним из основных способов построения художественного текста». Повтори передають значну додаткову інформацію, сприяють більшій емоційності, експресивності висловлювання і часто служать важливим засобом логічного зв'язку між реченнями, наприклад:

«There is only one thing my father’s afraid of...only one thing in the world that could be used to find us out»;

«It was almost impossible not to be affected by the sheer beauty of the sky-almost».

Інший стилістичний прийом, який широко використовує Ф. С. Фіцджеральд, - це відокремлення. Під відокремленням розуміємо такі частини висловлювання - зазвичай другорядні члени речення, - які в силу розриву звичних синтаксичних зв'язків виявляються ізольованими від тих головних членів речення, від яких вони залежать.

За визначенням В. В. Виноградова, відокремлені члени і конструкції представляють собою своєрідні смислові синтаксичні єдності всередині речення, які виділяються засобами інверсії і інтонації, з метою надати більшої виразності поняттям, образам, характеристикам, наприклад:

«John Т. Unger came from a family that had been well known in Hades a small town on the Mississippi River for several generations»;

«At present, so I am told, the high gods of medicine have decreed that...».

Однією з характерних особливостей живої розмовної мови, які використовуються в оповіданнях Ф. С. Фіцджеральда як стилістичний прийом, є засіб умовчання. У промові умовчання зазвичай є наслідком сильного напливу почуттів, що заважає закінчити промову, чи іноді - небажання продовжити думку.

На думку І. В. Арнольд, у стилістиці тексту слід розрізняти не тільки умовчання, а й близький до нього апозіопезіс, обидва ці прийоми функціонують в емоційному обриві висловлювання, але при умовчанні, мовець свідомо надає слухачеві можливість здогадатися про щось недоговорене, а при апозіопезісі він дійсно або удавано не може продовжувати мову від хвилювання чи нерішучості, наприклад:

«Did you say ‘Kismine’, or - »;

«I want to see my -».

Розглядаючи оповідання «The diamond as big as the Ritz», можна помітити, що автор часто звертається до використання перебільшень, особливо пов’язаних з лексемою «rieh»:

«My father... is by far the richest man in the world»;

«It was the taillight of an immense automobile, larger and more magnificent than any he had ever seen».

Завдяки перебільшенням Ф. С. Фіцджеральд показує морально-психологічні відмінності багатих людей від усіх інших, в той же час автор абстрагує читача від більш важливих нематеріальних речей, які, як здається, головним героям і взагалі невідомі.

Відмінною рисою художніх творів Фіцджеральда є образно-емоційний вплив на читача, що досягається шляхом використання величезної кількості різноманітних засобів, від епітета і метафори до ритміко-синтаксичної побудови фрази. Художній текст надає автору особливо широкі можливості для вільного зображення часу і створення таким шляхом різних смислових і стилістичних ефектів. Вони реалізуються за допомогою різноманітних метатекстових висловлювань, які містять модально-оцінні компоненти та відкривають можливість для багатьох інтерпретацій.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2016. – Ч. 3. – С. 51-55.

Біографія

Твори

Критика