16.04.2023

Персоніфікація образу смерті в ліриці Емілі Дікінсон

М. О. Губенко, С. Ю. Гонсалєс-Муніс

В статті розглядається один з найбільш розповсюджених видів персоніфікації в англо-американській поезії — персоніфікація смерті в ліриці американської поетеси XIX століття Емілі Дікінсон.

Метою нашої розвідки є визначення специфіки та способів персоніфікації образу смерті на матеріалі найвідоміших поезій Е. Дікінсон. Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання, як: визначити поняття «персоніфікація», окреслити особливості дослідження персоніфікації в лінгвістиці, проаналізувати специфіку та способи персоніфікації образу смерті в ліриці Емілі Дікінсон.

Актуальність теми полягає в тому, що творчість такої визначної постаті американської літератури XIX століття, як Емілі Дікінсон, стала видатним відкриттям для критиків і читачів тільки в середині XX століття. Кинувши виклик літературним умовностям, вона була невидимкою протягом свого життя і слава прийшла до поетеси вже після смерті. Незважаючи на відчутний інтерес до поезії Е. Дікінсон з боку читачів, перекладачів і дослідників, «українська» Е. Дікінсон до сих пір не стала об'єктом спеціального дослідження, хоча вже є накопичений різноманітний матеріал. Саме тому дана тема видається нам актуальною і цікавою.

Тема персоніфікації не нова. Відомо, що це поняття зустрічається майже у всіх фундаментальних працях із стилістики. Але, як не дивно, чіткого роз’яснення терміну персоніфікації немає і до сьогодні. Проблематикою цього стилістичного засобу займалися такі науковці як Арнольд І. В., Виноградов В. В., Арутюнова Н. Д., Джонсон Г.

Персоніфікацією, за І. В. Арнольд, називається троп, який полягає у перенесенні властивостей людини на абстрактні поняття і неживі предмети (тому персоніфікацію ще називають одухотворенням), що проявляється у валентності, характерною для іменників — назв особи. Це означає, що слова, вжиті таким чином, можуть заміняться займенниками he і she, вживатися у формі присвійного відмінка і поєднуватися з дієсловами мовлення, мислення, бажання і іншими позначеннями дій та станів, властивих людям. Іноді персоніфікація маркується великою літерою.

В роботі досліджується персоніфікація образу смерті в ліриці Е. Дікінсон. Відомо, що міфи про походження смерті зустрічаються майже у всіх народів світу. У більшості міфологій бог смерті не вирізняється із складних міфологічних образів, що уособлюють все зле, шкідливе, небезпечне, потворне. Образ смерті є одним із найпоширеніших в літературі. Починаючи з Біблії, смерть почала зображуватися в образі пастуха, який проводить людей в пекло, Смерть також зображується ангелом, який виконує Божу помсту, карає і забирає людей до потойбічного світу.

Всі ці давні уявлення про смерть зробили вагомий внесок в розвиток творчості поетів і письменників, в тому числі і англійських. Наприклад, Шекспір зображував смерть у вигляді залицяльника у монолозі Констанції («King John»). У поезії «Under the Harvest Moon» Карла Сендберга смерть називається сивим насмішником і лицемірно прикидається другом людини. В свою чергу в одному з творів американки Енн Секстон смерть прозаїчно відкриває двері в інший світ помираючій людині, подібно до швейцара («Courage»).

Серед великої різноманітності тем в ліриці Е. Дікінсон, однією з провідних вважаємо — смерть та вічне життя. Поетеса нерідко у своїх віршах уявляла себе мертвою і часто намагалася доторкнутися до незбагненного та оповитого таємницями потойбічного життя.

Е. Дікінсон відчувала вражаючий інтерес до смерті як до явища і процесу. Смерть для неї — чи не основний персонаж, масштаб будь-якого явища. За словами В. Фінкеля, аналіз контрольних слів показує, що слово «Смерть» і суміжні з нею терміни (Death, Perish, Dead, Grave, Tomb, Graveyard) зустрічаються на сторінках Дікінсон не менше 364 разів, тобто майже в кожному п'ятому творі. Найбільш поширеними персоніфікаціями, які зустрічаються в її поезіях є: СМЕРТЬ = ТЕМНОТА (“And so, as kinsmen met a-night”), СМЕРТЬ = СОНЦЕ (“Wie passed the setting sun / Or rather, he passed us”), СМЕРТЬ = ЖИВА ІСТОТА ("Death is a Dialogue between / The Spirit and the Dust”), СМЕРТЬ = ХОЛОД (“The dews grew quivering and chill / For only gossamer my gown / My tippet only tulle”), СМЕРТЬ = ДОГЛЯД ( “He kindly stopped for me”).

В поезії поетеси часто смерть набуває людських рис. Саме таке її відношення до смерті, виражене через персоніфікацію, обумовлене зміною ставлення людства до смерті — від жаху до філософського осмислення. У поезіях поетеси зі смертю можна навіть поговорити чи посперечатися, вона не вселяє страх, а навпаки, поступлива і навіть галантна (“Death is the supple Suitor / That wins at last — / It is a stealthy Wooing”).

На перший погляд видається дивним, але один з образів смерті Дікінсон порівнює із залицяльником. Та й в усіх її творах смерть має чоловічий рід (це ускладнює переклад на українську, адже в українській мові «смерть» асоціюється з жіночим родом).

Такий інтерес до тематики смерті дослідники часто пояснюють особистою трагедією в житті Емілі Дікінсон. Розлучена з коханою людиною, поетеса замкнулася в собі, стала самітницею. Можливо, саме це наштовхнуло її на думку, що любов завжди призводить до страждань, а страждання — це вже і є смерть, якщо не тілесна, то духовна.

В інших поезіях Дікінсон порівнює смерть із кучером, що відсилає читача до міфологічного образу Харона, який перевозив душі загиблих через річку Стікс. Тільки поетеса осучаснила цей образ замінивши човен каретою (“Не kindly stopped for те / The carriage held but just ourselves / And Immortality”).

Отже, можна зробити висновки, що персоніфікація образів смерті в ліриці Емілі Дікінсон співпадає як з традиційними образами смерті в англійській літературі, так і з уявленнями про смерть в древніх міфах та Біблії. Дікінсон зображає смерть у вигляді холоду, залицяльника, кучера, сідаючого сонця — як символ закінчення дня, а відповідно і життя, живої істоти чоловічого роду, тиші, самотності, догляду. І такий збіг не є дивним, адже проведене дослідження засвідчує про безперервність англомовної поетичної традиції, як і про те, що витоки сучасних образних уявлень про смерть варто шукати в глибині століть.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2014. – Ч. 2. – С. 64-66.

Біографія

Твори

Критика