16-04-2023 Емілі Дікінсон (Emily Dickinson) 189

Інтимна лірика Лесі Українки та Емілі Дікінсон: до проблеми художнього тропу

Ганна Чеснокова

Метафорика інтимної лірики Л. Українки та Е. Дікінсон демонструє збіг та розбіжність, що сягають, передусім, національних традицій українського та американського народів: хоча обидва споконвічно гостро відчувають природу, перші беруть за підставу для утворення тропів відчувану ними внутрішню спорідненість із конкретними атрибутами натури, а стилістика лірики других здебільшого характеризується абстрактно-філософічними розмірковуваннями, шо спричинюють парадоксальні звороти, які не зустрічаємо в українській поезії.

Metaphoricalness of intimate lyrics by L. Ukrainka and E. Dickinson displays similarity as well as discrepancy that are mostly rooted in Ukrainian and American deep-seated traditions. Both nations are originally sensitive to feeling nature, but the former bases its tropes on innate closeness to definite natural phenomena, while the latter is especially keen on abstract and philosophic meditations, causing paradoxical images, alien to Ukrainian poetry.

Стилістичні особливості інтимної лірики Лесі Українки та Емілі Дікінсон несуть у собі помітний відбиток національних традицій двох народів. Українцеві властиво пов’язувати свої почуття з природою. Вона є тлом для розгортання любовних колізій, саме тому атрибути натури тісно асоціюються у нашій свідомості з розвитком пристрасті. Найчастіше закохана жінка порівнюється Лесею Українкою із плющем. Цей образ зустрічаємо у великій кількості поезій: «Відповідь», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти...», «Ти не хтів мене взять...» та ін. Саме так поетеса уявляє собі дівчину, що прагне завжди бути поруч із своїм коханим, адже плюща можна відірвати, лише перерізавши його стебло. Поетеса відчуває внутрішню спорідненість із цією звичайною рослиною і зізнається у листі до своєї сестри: «Я часом порівнюю себе із плющем, єсть в мені щось смуткове, через те, може, люди в журбі горнуться до мене, через те, може, й чуже горе ніколи не здається мені пустим, не вартим уваги!»

Образ троянди є домінантним у поезії «Твої листи...» Ця квітка символізує для авторки щасливе кохання, а зів’ялі троянди несуть у собі смуток і трагічне відчуття зламаної пристрасті. Наприкінці твору квітки набувають різних забарвлень: біла традиційно уособлює чистоту, рожева - ніжність, червона - шал почуття, а блакитна, яка дала назву та визначила емоційний тон однойменної драми, - піднесеність взаємин.

Традиційний український символ журби - калина - з’являється в однойменній поезії, присвяченій пам’яті С. Мержинського. Розроблюючи варіант мотиву «на сторожі», Леся Українка знов звертається до атрибуту природи, рослинного світу, який тут символізує тугу, вірність і водночас сприймається як оберіг.

Крім метафор, що пов’язані із світом натури, поетеса вдається у своїй інтимній ліриці до образу багаття, що ще раз підтверджує глибоку народність і національність її творів, адже в нашому фольклорі полум’я завжди символізує швидкість подій, а разом з тим - і стрімкий спалах кохання [Потебня 1914: 7-9, 19]. Так, героїня «Лісової пісні» Мавка зазнає «огнистого дива» під час романтичних стосунків з Лукашем, а фіналом драми-феєрії є мить, коли вона «спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці». Додамо також, що й в античній свідомості «вогонь» - то сфера вища, божеська, що являє «зору найвищу пишність і красоту» [Платон 1971: 480]; саме з нього створені боги, а смертна людина, якій поталанило узріти «вогнисте диво», долучається до найвищого Блага-краси. Найбільш імовірно, що образ вогню у Лесі Українки сягає своїм корінням у глибоке язичництво - українське та античне.

Безперечно, одне із найголовніших джерел метафорики інтимної лірики Лесі Українки становить українська народна творчість. Значна частина її поезій, присвячених коханню, рання поема «Русалка» та вся «Лісова пісня» мають народнопоетичну основу. Так, поезія «Темна хмара, а веселка ясна...» (цикл «Хвилини») надихана фольклорною стихією, де поетеса знаходить жіночі образи, що перегукуються з її власними переживаннями. Важливу роль тут відіграє також притаманна слов’янським митцям схильність дещо ідеалізувати народне життя та його персонажів. Втім, у творчості української авторки таке джерело зазнає особливої трансформації. Леся Українка доповнює його надзвичайною інтелігентністю і використовує форму народної пісні з притаманною їй вишуканістю високоосвіченої жінки. Вона усвідомлює, що саме фольклор найвиразніше демонструє щирі

почуття, майже суцільно позбавлені соціальних і культурних умовностей. Поетка вдається до жанру романсу, перевтілюється на дівчину із Сходу, на молоду ізраїльтянку, але скрізь народні мотиви несуть у собі помітний відбиток високої культури авторки та «аристократичності» її душі.

Метафорика ліричних творів Емілі Дікінсон помітно відрізняється від стилістичної забарвленості поезії української поетеси. Як яскравий представник американського романтизму, авторка свідомо створює символічні узагальнені образи, проте, порівняно із символікою Лесі Українки, вони обов’язково мають у собі філософський компонент. Навіть традиційні метафори романтичної інтимної лірики (розбите серце, море, порівняння любові до фізіологічних потреб людини — голоду, спраги, необхідності дихати) несуть у собі елементи позарозумових медитацій:

З тобою, в Пустелі —
З тобою в жазі -
З тобою в Тамариндовому лісі -
Леопард дихає — нарешті!

Часто повторюваною темою є символічність самого кохання: Любов - життя предтеча І смерті - спадок Творінь – зачаток Душі-свічадо [Дікінсон 1991: 197], - твердить авторка. Образ свого коханого вона нібито навмисно «кодує», приховує від читача у загадкових стилістичних фігурах, немов дотримуючись свого принципу:

Скажи всю правду - та не враз -
Іди не навпростець [Дікінсон 1991: 211].

Полеміку викликає її загадкове «Тим і я», де це ім’я може приховувати як чоловіка для інтимних стосунків, так і просто alter ego поетеси в дитячому віці [Lindberg-Seyersted 1968: 37-38].

Більшість поезій, присвячених коханню, є помітно довшими за інші твори американської поетеси. Частковим поясненням цьому постає саме значна кількість розгорнутих метафор, де знаходять нетрадиційні порівняння та персоніфікації навіть абстрактні поняття. Так, лише дивна гіперболічність дозволяє Дікінсон висловити своє розуміння пристрасті:

Кохання як Життя - тільки довше
Кохання як Смерть, під час конання
Кохання як Воскреситель
Що збирає прах і проголошує: «Живи!»

Цікавим здається те, що одна з метафор абсолютно збігається в обох поетес: це образ розбитого посуду як уособлення мотиву несподіваного кінця кохання («Розбита чарка» Лесі Українки та «Воно впало так низько...» Емілі Дікінсон). Проте українська авторка доповнює його суто національною асоціацією: розбитий посуд, окрім поганої прикмети, може нести в собі також і добру:

На весіллі хтось чарку розбив, -
Молода на посаді сумує,
Молодий смутно чоло схилив, -
Не журіться, то щастя віщує! [Українка 1975: 64].

Такий збіг і розбіжність символіки свідчать про певну подібність та відмінність української та американської художньої ментальності, що дозволяє говорити про загальнолюдські культурні особливості.

Певну схожість бачимо також у неодноразовому використанні поетесами кольорової символіки для більш вдалої передачі почуттів, що їх охоплюють. Вище зазначено про важливість асоціацій із барвами в поезії, присвяченій С. Мержинському. Великою мірою сприяють вони й реалізації задуму Лесі Українки у творі «На давній мотив». Дівчина бачить у своєму сні білі лілеї- квіти «чистої та любої надії», а її коханий - червоні троянди - квіти «кохання... та розкоші», проте в обох снах квіти жовкнуть та чорніють. Така кольорова варіація сприймається як натяк на швидкоплинність та хиткість їхнього почуття.

Не уникає використання метафор, пов’язаних із барвами, також і американська поетеса, проте вона найчастіше спрямовує їх у характерну для неї сферу смерті. Так, у поезії «Десь у німих покоях з алебастру...» мертвотно-блідий колір, що мається на думці, має символічне значення. Авторка наголошує на спокої, який панує в останньому пристановищі людей, що тут знаходяться, адже ніщо з того, що трапляється зараз на землі, не в змозі їх потурбувати. Для поетеси смерть страшенно реальна, вона немов скрізь переслідує її і ніде не дає спокою, тому саме з нею Дікінсон пов’язує значну кількість своїх загадкових символів. Дивним здається те, що в кількох поезіях коханий уособлюється для неї в постаті Христа - дещо шокуюче амплуа Бога, яке, втім, помітно збігається із створюваним Лесею Українкою в драматичній поемі «Одержима». Так і Смерть Дікінсон постає перед читачем у безлічі метафоричних виглядів. Це і її друг, приятель, наречений (поетеса не може відокремити смерть від кохання), і просто співрозмовник, і нейтральний гість, і ввічливий кучер екіпажа з вишуканими манерами - смерть єдина у нескінченій кількості облич, які все одно не можуть приховати її страшної суті.

Отже, поезії кохання української та американської поетес природно демонструють як схожість, так і розбіжність, що уможливлює аналітичне діагнозування певних боків художнього світу та ментальності авторок, або навіть ширше - української та американської культур як таких.

Л-ра: Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград, 1999. – Вип. 16. – С. 194-198.

Біографія

Твори

Критика