(1830–1886)
Лише у XX столітті до Емілі Дікінсон прийшло справжнє визнання, а її творчість відкрилася у справжній перспективі – у контексті найважливіших духовних устремлінь і конфліктів епохи.
У творчості Дікінсон немає уїтменівської широти й зухвалості: відступаючи часом перед безмежжям, вона поперемінно – то безстрашна першопрохідниця, що боронить простори невідомих морів, то «сухопутна душа», манірна провінціалка, котра лякливо ховається за звичні догми.
Спокій, сухість – суттєві риси поетичного єства письменниці. У цьому трагічному всесвіті не кричать у голос, не виражаються патетично, афектовано, не дозволяють собі вульгарної гри в героя.
Твори
Критика
- Інтимна лірика Лесі Українки та Емілі Дікінсон: до проблеми художнього тропу
- Концепт «природа» в поетичних творах Емілі Дікінсон
- Образ «неба» у творчості Емілі Дікінсон
- Образи природи в поезії Емілі Дікінсон: семантико-когнітивний аспект
- Персоніфікація образу смерті в ліриці Емілі Дікінсон
- Політ метелика, вердикт вітру, мужність трави
