День книголюба

«Парадокс читання: воно відволікає нас від реальності, щоб наповнити реальність змістом» (Даніель Пеннак «Як роман»).

День книголюбів (англ. Book Lovers Day) – неофіційне свято, яке відзначається щороку 9 серпня всіма любителями книги.

 Свято було започатковане в Сполучених Штатах Америки, потім швидко набрало популярності і стало всесвітнім. 

Пишу для Вас в День книголюбів, про який я нічого не знала.

Незабаром у мене буде поїздка до Сполучених Штатів Америки.

Читаю матеріали наукової конференції та радію можливості професійного зростання та спілкування із цікавими людьми. Скільки цікавих доповідей та нових імен я відкрию!

Виявляється, що американська література все життя йшла поруч зі мною. А я тільки сьогодні дізнаюся про свято, яке має американське походження

Твори  Френсіса Скотта Фітцжеральда, Марка Твена, Джерома Д. Селінджера, Рея Бредбері, Харпер Лі, Кена Кізі, Джека Лондона і Теодора Драйзера завжди йшли зі мною крізь все  життя.

Сьогодні я хочу розповісти про дві книжки із  сучасної американської літератури, які дуже вплинули на мене.

Давайте частіше святкувати День книголюбів! Вітаю всіх книгоманів та бажаю успішного читання! Хочу поділитися своїми відкриттями!

Крістін Ханна «Чотири вітри» (The Four Winds)

Коли я читала реалістичний роман американського письменника Джона Стейнбека «Грона гніву», я так яскраво уявляла собі родини, які переїжджають із штату до штату в пошуках роботи, як вони бралися за будь-яку працю за мізерну платню, тому що за парканом або огорожею стояли що десять осіб, які просили роботу.

Крістін Ханна написала книжку, в якій розкрила економічні причини зубожіння фермерської родини.

Мало хто з істориків пише про родини, які кидали чоловіки. Мати забирала дітей та рятувала їх від голодної смерті.

«Оккі», нелегальні поселенці будували свої жахливі домівки біля смердючої річки. Там, в поселеннях роботяг–поселенців народжувалися діти, вони гадали, що все це тимчасово, все минеться.

Діти носили одяг із мішків, в яких раніше було борошно.

Воду брали із канав, у діток часто була дизентерія.

Їх батьки займали черги до соціального захисту, там їм надавали інформацію, що грошові виплати будуть лише через дев'ять місяців перебування, і вони слухняно йшли в інший бік за продуктами від релігійних організацій.

В школах над дітками оккі знущалися, сміялися, батьків не пускали до зібрань батьківських комітетів, дітей, які не мають постійного дому вважали брудними, що від них можна підчепити хворобу.

Цікава історія боротьби за права.

Мати родини говорить: «Ми беремо сили від відчаю, в якому ми змушені жити. Ми вистоїмо!»

І вони трималися. Для старшої доньки було дуже важливо ходити до міської бібліотеки, яка в часи Великої депресії допомагала дітям найманих працівників.

І пам'ятайте, важкі часи пройдуть – кохання – ніколи.

Армандо Лукас Корреа «Дівчина із Німеччини»

Я дізналася про те, що лайнер «Сент-Луїс», який перевозив єврейські родини із охопленої нацизмом Німеччини до кубинської Гавани існував насправді.

Це була ганебна історія, коли людям обіцяли прихисток, проте лайнеру навіть заборонили підходити до причалу а стати на рейді.

937 пасажирів були на борту. Подорож була важкою.

Всього 30 осіб (в книзі написано приблизно до 28) отримали дозвіл висадитися на кубинський землі. Родина Ханни Розенталь була в їх числі, але чоловіча частина сім'ї залишилася на лайнері.

Атмосфера на лайнері, яка описана Армандо Лукасом  Корреа, відповідала реальній дійсності. Недарма цей лайнер назвали «Плавання приречених».

287 осіб з цього лайнера прийняла Великобританія, 224 – Франція, 214 –Бельгія, 181 – Голандія. Але це нічого не означало.

Тато Ханни загинув після арешту під час Облави "Вель д'Ів".

Ханну називали полячкою, вона на новій землі не хотіла заводити нових знайомств, бажала своє становище тимчасовим, родина відкрила аптеку.

Мені дуже подобається соціально орієнтована література, і я далі буду ділитися своїми думками з цього приводу.

Приємного читання!

Аліна Солнишкіна