Смерть у різних релігіях

Антрополог і теолог Дуглас Джеймс Девіс про інтерпретації смерті в різних релігійних системах та постсекулярних похоронних ритуалах.

Смерть і ритуали поховання - це соціокультурні феномени, до опису яких антропологи підходять із різних позицій. Уявлення про смерть часто інтерпретуються через зв'язок зі світом емоцій, насамперед зі страхом. У більшості людей вигляд мертвого тіла провокує тривожне усвідомлення своєї смертності. Традиційні релігійні системи пропонують людині універсальну відповідь на подібні екзистенційні переживання — концепцію безсмертної душі. Категорія душі зустрічається як у близькосхідних та західних традиціях іудаїзму, ісламу та християнства, так і в індуїзмі, буддизмі та східних віруваннях. Проте підходи до інтерпретації смерті відрізняються від однієї релігійної системи до іншої.

Духи предків

Існують вірування, у яких уявлення про смерть пов'язані з ідеєю предків. Згідно з ними, люди не припиняють існувати після смерті, а впливають на життя продовжувачів їхнього роду: підтримують їх у повсякденних починаннях або насилають прокляття. Ідеї предків поширені в азіатських культурах, які зазнали на собі впливу конфуціанства, а також в Африці. Особливо яскраво вони відбиті у віруваннях нігерійського племені Мамбіла та південносуданського племені Нуер. Ці спільноти практикують ритуали, спрямовані на підтримку доброзичливих стосунків із духами померлих родичів. Один із таких ритуалів — створення родових святилищ, у центрі яких розташовуються черепи чи інші останки померлих. Раз на місяць чи рік родичі роблять до таких святилищ підношення у вигляді їжі, грошей або інших благ, щоб добитися благосклонності предків. Культурне значення, яке приписується духам роду, служить збереженню соціальної структури племені та її відтворенню.

Реінкарнація

У релігіях Індії - буддизмі, індуїзмі, джайнізмі та сикхізмі - виражена ідея реінкарнації - переселення душі після смерті. При реінкарнації на людину чекає нагорода або покарання за її справи в нинішньому житті. Це уявлення втілює концепція карми — нагород, накопичених під час перероджень. Карма лежить в основі кастової системи Індії - суворої форми соціальної організації, яка виникла у II тисячолітті до нашої ери і продовжує відтворюватись у сучасності. Залежно від «хорошої» чи «поганої» карми людина приходить у нове життя як представник більш менш привілейованої касти. Якщо дотримуватись правил, які йому встановлює кастове становище, карма може покращитися. І тут з'являється надія на більш вдалу реінкарнацію, і навіть на прижиттєві блага. Після низки реінкарнацій душа припиняє свій життєвий цикл і знаходить спокій.

Уявлення про реінкарнацію втілено в індійських похоронних обрядах. Індійці не ховають померлих у землі, а кладуть їхні тіла на дерев'яні констрища і спалюють. Попіл вони по можливості розвіюють над поверхнею річки. За традицією перед спаленням тіла старший син померлого розколює його череп, щоб випустити життєву силу і вказати шлях до переродження.

Смертний суд

У християнських та ісламських культурах домінує концепція смертного суду, покарання чи нагороди у потойбіччі. Це розуміння смерті поширене переважно у християнських країнах Європи та на Близькому Сході, де переважає іслам. У цих релігіях за померлих прийнято молитися, щоб допомогти їм уникнути покарання в потойбіччі або полегшити його. Молитви — це спосіб убезпечитись від переживань, пов'язаних зі смертю.

В ісламі вважається добрим знаком померти у п'ятницю. Саме в цей день відбуваються масові релігійні служби: присутні об'єднують свої молитви і просять Аллаха бути прихильним до померлого у потойбіччі. У християнстві простежується подібна тенденція. Багато ритуалів проводяться від імені покійників: католицькі єпископи служать меси за померлих, священики моляться за упокій парафіян за пожертвування. Питання втручання живих людей у смертний суд виявилося каменем супротиву під час релігійних воєн між протестантами та католиками у XVII–XVIII століттях.

Протестантська традиція заперечує, що молитви рідних забезпечують небіжчику чесноту в потойбіччі. Відповідно до неї, перед смертним судом людина постає на самоті.

Смерть після секуляризації

Релігійні вчення пропонують людям ідею безсмертної душі як механізм пристосування до страху смерті. Контроль за похоронними ритуалами дозволяв релігійним інститутам транслювати уявлення про життя та смерть у суспільстві. Ступінь підтримки церкви та участь в її житті безпосередньо впливали на потойбічне життя покійника. В результаті люди не мали вибору: вони проходили через релігійні обряди, навіть якщо не вірили в церковні доктрини.

Цю ситуацію змінила секуляризація — поступове зниження ролі релігії у суспільстві, яке набирало обертів у Європі після Нового часу. Люди все менше звертаються до релігійних ритуалів у повсякденному житті. Багато хто шукає відповіді на питання про смерть незалежно від релігійних інститутів та цікавиться секулярними похоронними практиками. Це спричинило новий поворот у культурної історії вмирання: у постсекулярному світі смерть стає персоналізованою.

Новий спосіб впоратися з екзистенційною тривогою пов'язаний із поширенням особистого вибору на все, що стосується смерті. Люди заздалегідь обирають музику для свого похорону та місця, в яких вони шукають останній притулок. Більше того, багато хто самостійно розпоряджається своїми останками, вибираючи відповідний похоронний обряд: поховання, кремацію, компостування або рідку кремацію - розчинення тіла в результаті лужного гідролізу. Постсекулярний світ пропонує всім обирати персоналізовані похоронні ритуали та вільно інтерпретувати смерть.

Природне поховання

У Європі виділяється ключовий підхід до осмислення вмирання. Він ґрунтується на тому, що смерть визнається природним органічним процесом. Будь-яка людина рано чи пізно помирає та припиняє існувати у фізичному світі. У зв'язку з цим цікавим є феномен природних поховань (natural burial) - ритуалів, суть яких зводиться до повернення покійника в лоно природи. Тіла ховають на цвинтарях, на яких немає могил, надгробних плит чи інформаційних табличок – лише природний ландшафт. Природні поховання - знакова новація в похоронних обрядах. Вони з'явилися у Великій Британії у 1990-х роках і відтоді набирають популярності.

Природним похованням присвячено безліч робіт. Одна з них називається Natural Burial: Traditional-Secular Spiritualities and Funeral Innovation. Щоб проаналізувати цей феномен, автори дослідження брали інтерв'ю у людей, які так чи інакше пов'язані з природним цвинтарем Бартон Гліб. Цей цвинтар розташовується поруч із Кембриджем, ним управляє англіканська церква. Через інтерв'ю тих, хто поховав на ньому родичів або заповідав упокоїти там себе, можна досліджувати мотивації людей, які обирають ритуали природного поховання.

В основі ритуалів природного поховання лежить ідея віддачі, повернення тіла в землю, де воно розкладеться, стане частиною ґрунту та послужить зародженню нового життя. Процес розкладання стає не гниттям, і новою формою вітальності. Тим самим він наділяється позитивними конотаціями, і це відчутна зміна культурного уявлення. Ідея віддачі частково продовжує тенденцію, яка є у багатьох християнських теологіях: прагнення приписати смерті ширше соціальне значення на зразок жертовної смерті Христа. У той самий час деякі ідеї на основі природних поховань безпосередньо суперечать християнської традиції. Вони заперечують доктрину про Бога як про священне джерело життя і тим самим відкривають шлях до самостійного осмислення смерті та винаходу персоналізованих способів опрацювати пов'язані з нею переживання.

Сучасні дослідження смерті

Дослідження смерті – це молода, але дуже динамічна галузь знання. Нині вона існує на перехресті різних дисциплін та методологій. Найбільш вагомий внесок у death studies зробила соціологія ритуалів. Соціологи та антропологи вже давно досліджують те, як формуються та змінюються ритуали навколо смерті, і цей напрямок продовжує розвиватися. Нині у дослідженнях смерті очевидна роз'єднаність підходів: паралельно соціології ритуальних патернів розвивається область психології горя. Дослідники смерті мають інтегрувати ці підходи, щоб розглядати проблеми комплексно — зокрема, дослідити зв'язок горя з різними типами похоронних обрядів і ритуалів. Інше питання, яке дослідники мають розглянути, пов'язане з тим, як усвідомлення смерті змінилося в епоху постсекулярності і чому навіть зараз, поза релігійними категоріями смертного суду, воно все ще пов'язане зі страхом і тривогою.

Натомість вчені розширюють коло дослідницьких проблем death studies. Багато дослідників звертаються до питання вуглецевого сліду, який залишає кремація. Як за будь-якого горіння, при кремації у повітря виділяється вуглекислий газ. У країнах Західної та Північної Європи частка кремації зростає дуже швидко: вона досягла 75–80%. Цю тенденцію слід аналізувати як з позиції соціології, так й з погляду екології. Окрім екологічних аспектів, дослідники розглядають й інші фактори, які впливають на уявлення про смерть у сучасному світі, а саме право та медицину. Звернення до цих проблем дозволяє вченим включати до death studies нові дослідницькі перспективи і точніше визначати смерть як комплексний об'єкт дослідження.