Хрести-релікварії: таємниці енколпіонів Київської Русі

Віддзеркалення християнської віри та витонченість давньоруського ремесла зливаються в унікальному релігійному артефакті — енколпіоні — складаному нагрудному хресті часів Київської Русі. Пропонуємо зануритися у світ енколпіонів, щоб розглянути їхню роль у становленні віри та високий ступінь уміння ремісників Київської Русі.

Дивовижна спадщина: історія хрестів-енколпіонів на Русі

Слово "енколпіон" (гр. ἐγ-κόλπιο) - грецької мови і перекладається як "на грудях", вказуючи на його основний спосіб носіння. Енколпіони, які носилися поверх одягу, могли належати тільки особам з високим соціальним статусом, як-от князі, воєводи та визначні дружинники. Також їх носили представники церковної влади, ченці та паломники до святих місць.

Відомі як мощевики, енколпіони служили важливими оберегами під час далеких подорожей та походів, оскільки у них зберігали частинки мощей святих або освяченої просфори. 

Цей унікальний хрест складався з двох частин — нижньої та верхньої — та виготовлявся із дрібних металевих пластин. Для виготовлення енколпіонів на Русі переважно використовували сплав на основі міді (на відміну від натільних хрестиків, які робили з металу, каменю, кістки, дерева).  Давньоруські вироби цього типу оздоблювалися позолотою, декорувалися емалями, черню, інкрустацією сріблом, але все це в рамках серійного мідного лиття.

У ролі хреста-релікварія енколпіон вперше згадується у 811 році у листі грецького патріарха Никифора до папи Лева ІІІ. У цьому листі патріарх, серед інших деталей, згадав про золотий енколпіон, який він надіслав до Рима разом з реліквією Святого Хреста.

На територію Київської Русі хрести-енколпіони потрапили із Візантії під час запровадження християнства. Візантійські енколпіони відзначалися вишуканістю виготовлення, використанням дорогоцінних матеріалів і застосуванням складних технік. Нерідко на самому хресті містився напис, який розкривав зміст його вмісту. Цей напис зазвичай інформував про те, що саме містилося в енколпіоні, а саме — священний артефакт християнства — Частинка Дерева Христа, на якому він був розіп'ятий.

Енколпіон: між святинею та мистецтвом

Давньоруський хрест-енколпіон залишив помітний слід у культурній спадщині Київської Русі, відображаючи художні та духовні аспекти життя на етапі формування християнства серед русичів. Цей об'єкт є важливою складовою історії ремесла, представляючи мистецтво обробки металу та високий рівень майстерності ремісників Київської Русі.

Знахідки енколпіонів Київській Русі свідчать про їхню широку популярність. Так, зокрема, хрест-енколпіон XIII століття, що був знайдений під час археологічних досліджень біля Софіївського собору, розкриває перед нами свою вишукану красу та глибокий сакральний зміст.

На передній частині хреста-енколпіона вражає рельєфне зображення Богородиці, котра тримає руки в молитовному жесті перед своєю груддю. У центрі хреста, навколо образу Богородиці, виділяється напис "С[ВѦ]ТАѦ БОГО[РОДИ]ЦЕ ПОМАГАЙ". Завершення хреста виготовлені у формі круглих медальйонів, що вміщають рельєфні зображення святих. У бічних медальйонах виокремлюються святі безсрібники Косма і Даміан, а у верхньому та нижньому розташовані святі Петро та Василій Великий. Кожен медальйон супроводжується написами, що вказують на імена святих: КОЗМА, ДАМѦНЪ, ПЕТРЪ, ВАСИЛ.

Усі написи на енколпіоні виконані у формі рельєфу, причому майстер висік літери на ливарній формі напряму, не враховуючи того, що під час відливки вони стануть зворотніми.

Згідно з думкою академіка Бориса Рибакова, енколпіони з дзеркальним написом з'явилися у 1239–1240 роках (після монгольської навали на північно-східні землі Київської держави). Ці енколпіони виготовлялися в ювелірній майстерні Києва як відповідь на загрозу вторгнення монгольських орд. Особливо важливою була присутність молитовного звернення до Богородиці на самому хресті, котра повинна була слугувати захистом для киян. Вважалося, що дзеркальний напис ніс сакральний зміст і мав посилити оберегову функцію енколпіона.

Загальна сутність енколпіонів — не лише у їхньому мистецькому втіленні, але й у функції свідка віри й оберегу від злих сил. Їхня історія ідентична історії Київської Русі — виткані традиціями, релігією та майстерністю, вони стали не лише об'єктом шанування, але й відзеркаленням віри та духовності, що пережили випробування часом.