Чому система англійського правопису така дивна та непослідовна?

Авторка: Аріка Окрент, мовознавиця та письменниця, яка має ступінь докторки філософії з лінгвістики, свідомості та когнітивної нейронауки Чиказького університету.

Чому англійський правопис такий дивний і непередбачуваний? Не звинувачуйте у цьому змішання мов, а зверніть увагу на перипетії часу та технології.

Англійський правопис просто смішний. Слова sew (/səʊ/ – шити) та new (/njuː/ – новий) не римуються, а ось kernel (/ˈkəːn(ə)l/ – ядро) та colonel (/ˈkəːn(ə)l/ – полковник) – так. Коли ви стикаєтесь з буквосполученням ough, вам, можливо, доведеться читати його як «о» (thought /θɔːt/ – думка), «ау» (drought /draʊt/ – засуха), «аф» (tough /tʌf/ – важко), «оф» (cough /kɒf/ – кашель), «у» (through /θruː/ – через) або «оу» (though /ðəʊ/ – хоча). Сполучення голосних букв ea зазвичай вимовляється як «і» (weak /wiːk/ – слабкий, please /pliːz/ – будь ласка, seal /siːl/ – печать, beam /biːm/ – балка), але можлива і вимова як «е» (bread /brɛd/ – хліб, head /hɛd/ – голова, wealth /wɛlθ/ – багатство, feather /ˈfɛðə/ – перо). Ці два варіанти підходять для вимови більшості слів – крім кількох випадків, коли це «ей» (break /breɪk/ – перерва, steak /steɪk/ – стейк, great /ɡreɪt/ – великий). О, зачекайте, ще один... ще є earth (/əːθ/ – земля). Ні, стривайте, є ще heart (/hɑːt/ – серце).

Англійська орфографічна система, якщо її взагалі можна так назвати, сповнена подібних речей. Проте, не тільки більшість людей, які виросли в англомовному середовищі, навчилися читати і писати англійською; мільйони людей, що росли в інших умовах, теж навчилися її використовувати, причому з дуже високим рівнем володіння.

Звичайно, для людини, яка не є носієм мови, така майстерність зазвичай досягається після великої кількості плутанини та розчарувань. Частково проблема полягає в тому, що англійська орфографія виглядає оманливо схожою на інші мови, які також базуються на латиниці, але в значно послідовнішій формі. Ви можете витратити півдня на вивчення правил вимови італійської, іспанської, німецької, шведської, угорської, литовської, польської та багатьох інших мов та впевнено прочитати текст цією мовою, навіть якщо ви її не розумієте. Ваша вимова може бути жахливою, темп, наголос і ритм будуть абсолютно неправильними, і ніхто не прийме вас за носія мови – але ви зможете це зробити. Навіть французька мова, сумнозвісна своїми орфографічними труднощами, з якими стикаються учні, достатньо послідовна, щоб відповідати цій планці. У ній багато невимовних літер, але вони знаходяться у передбачуваних місцях. У французькій мові багато правил і винятків із цих правил, але їх можна перерахувати на розумній кількості сторінок.

Англійська мова перебуває на зовсім іншому рівні складності. Найповніший опис її орфографії, «Словник британської англійської орфографічної системи» (2015) Грега Брукса, налічує понад 450 сторінок, де перераховані всі способи представлення певних звуків літерами або поєднаннями літер, а також усі способи читання певних літер або сполучень літер як звуків.

Починаючи з раннього Середньовіччя, різні європейські мови переймали та адаптували латинську абетку. То чому ж англійська мова в результаті отримала найменш послідовну орфографію з-поміж усіх інших? Основні обриси заплутаної історії англійської мови широко відомі: англосаксонські племена принесли давньоанглійську мову в V столітті, вторгнення вікінгів, що почалися у VIII столітті, додали до неї давньоскандинавську мову, потім в XI столітті відбулося норманське завоювання і почалося панування французької мови. Переміщення та змішання населення, зростання Лондона та купецького стану у XIII та XIV століттях. Контакт з європейським континентом і баланс між германськими, романськими та кельтськими культурними силами. Не було створено жодної мовної академії, жодних повноважень для нагляду чи втручання щодо розвитку письмової форми. Англійська мандрувала, блукала і безладно зв’язувала частинки разом. Як сказав блогер Джеймс Ніколл у 1990 році, англійська мова «переслідує інші мови темними провулками, б’є їх до втрати свідомості і нишпорить їх кишенями в пошуках нової граматики».

Деякі речі не змінюються. Перші сторінки «Маленької книжки для малечі» (The Lytille Childrenes Lytil Boke), навчальної книги щодо етикету за столом, яка датується приблизно 1480 роком і написана середньоанглійською мовою. Серед інших настанов дітям кажуть «Bulle not as a bene were in thi throote» (Не відригуй, ніби у тебе квасоля в горлі) і «Pyke notte thyne errys nothyr thy nostrellys» (Не копирсай вуха чи ніс) . Джерело: Британська бібліотека.

Але як на все це впливає орфографія? Адже решта Європи також стикалася зі змішанням племен і мов. Залишки Римської імперії складали германські, кельтські та слов’янські спільноти, розкидані на величезній території. Різні завоювання встановили мову панівного класу для контролю над населенням, яке розмовляло іншою мовою: Нормандія була завойована скандинавами в Х столітті (де тепер пишуть французькою мовою з досить сталою системою); панування Османської імперії над Угорщиною в XVI-XVII століттях (яка тепер має дуже послідовні правила написання угорської мови); Мавританське правління в Іспанії у VIII-XV століттях (яка також має дуже послідовний правопис). Правда, інші мови мали офіційні академії та інші урядові заходи щодо стандартизації, але ці втручання в основному вдавалися лише у впровадженні незначних змін до існуючих систем у дуже вузьких галузях. Англійська була не єдиною мовою, яка «нишпорила кишенями», шукаючи інші корисні слова.

Причина дивацтв англійської мови пов’язана з часом розвитку технологій. Поширення друкарства спіткало англійську в той момент, коли норми, що пов’язують усну та письмову мову, перебували у невизначеному стані, і тому їх могли визначити різноманітні сили та імперативи, які не координувалися один з одним, не узгоджувалися чи навіть зовсім не мали чітких цілей. Якби друкарський верстат в житті англійців з’явився раніше або пізніше, після того, як деякі з потрясінь вляглись, все могло б закінчитися інакше.

Варто зазначити, що впровадження іншої, спорідненої технології кілька сотень років тому – алфавіту, який використовувався з 600-х років – не справило такого дезорієнтуючого ефекту на англійську мову. Латинська абетка розповсюдилась по всій Європі з поширенням християнства, починаючи з IV століття. До цього у кількох європейських народних мовах існувала свого роду рудиментарна система писемності, але здебільшого вони не мали письмової форми. Впродовж перших кількох сотень років використання латинського алфавіту правопис англійської мови був доволі послідовним та фонетичним. Починаючи приблизно з 600 р. н.е., ченці та місіонери перекладали латинські релігійні тексти на місцеві мови – не так для того, щоб їх змогли прочитати широкі верстви населення, а радше щоб вони могли читати ці тексти народу вголос. Більшість людей були неписьменними. Переклади на народну мову були написані для того, щоб їх могли вимовити, а орфографія була спрямована максимально наблизитися до вимови.

Часто мови, які ці ченці та місіонери намагалися транскрибувати, містили звуки, яких не було в латині, і не було символу для звуку, який їм був потрібний. У цих випадках вони могли використовувати знак наголосу, або скласти дві літери разом, або запозичити інший символ. Староанглійська мова, наприклад, мала дивний, екзотичний звук «th», для якого спочатку запозичили літеру торн «þ» з німецьких рун. Пізніше вони зупинилися на дволітерному поєднанні «th». Здебільшого вони використовували латинський алфавіт у знайомій для них формі, але розширювали його, використовуючи літери по-новому, коли були потрібні інші звуки. Ми й досі використовуємо звук, який позначається буквосполученням «th», в англійській мові.

Письмо було вузькоспеціалізованим ремеслом, яким володіли лише майстерні писарі. Вони навчались в інших писарів, які своєю чергою передавали наступним поколінням свої орфографічні традиції. Різні монастирі могли мати власні стилі або манеру відтворення англійських звуків, відмінну від інших. А також були діалекти та варіації вимови розмовної мови – але врешті-решт з’явився письмовий стандарт і виникла ціла література.

Цю традицію було порушено після вторгнення норманів у 1066 році. Приблизно протягом наступних 300 років, за деякими винятками, письмова англійська мова повністю зникла. Французька була мовою завойовників і стала мовою державної влади та всієї її офіційної діяльності. Латинська мова залишалася мовою церкви та освіти. Англійська була розмовною мовою повсякденного життя для більшості людей, але соціальний клас, який раніше підтримував і розвивав письмовий стандарт англійської мови – землевласники, релігійні провідники, урядовці – був замінений.

Англійська мова відновила своє існування у письмовому вигляді в XIV столітті. Протягом багатьох поколінь вона знову проникала у середовище дворянства та духовенства, хоча французька та латинь, як і раніше, залишалися мовами освічених та офіційних осіб. На той час англійська мова змінилася. Кілька століть еволюції мови спричинили виникнення різної вимови, тоді як давньоанглійська писемність була втрачена. Коли англійська мова почала повертатися в письмову форму, ці люди виявили, що вони не лише намагаються зрозуміти, як пишуться англійські слова, а й шукають способи висловлення наукових та офіційних понять англійською мовою. Ця мова була абсолютно «своєю» на кухні, в майстерні та на ринку, але не так впевнено почувалася в інших сферах життя. Часто для виходу із ситуації використовували найближче зручне за вимовою французьке слово. Такі речі, як судові розгляди, урядові ухвали, документи на володіння власністю та навчання у школі, значною мірою спиралися на французьку лексику, щоб заповнити прогалини там, де англійська мова була не в ходу. Такі слова, як govern (правити), judge (судити), office (офіс), punish (карати), money (гроші), contract (контракт), number (номер), action (дія), student (студент) та багато інших, стали частиною лексикону англійського офіційного життя, а потім і всіх інших його сфер, оскільки більшість людей так чи інакше взаємодіяли з чиновниками.

До норманського завоювання переважала давньоанглійська мова – близька германська родичка голландської та німецької мов. Для носія сучасної англійської мови сьогодні її майже неможливо впізнати як англійську, а для її розуміння потрібен переклад. У наступні кілька сотень років після завоювання вона перетворилася на середньоанглійську – все ще германську, але вже більш віддалену, оскільки тут уже зникли граматичні закінчення і влилася французька лексика. Середньоанглійська мова набагато більше схожа на ту англійську, яку ми знаємо.

Близько 1300 року – того часу, коли почала з’являтися англійська мова, не існувало загального стандарту правопису. Слово people (люди), запозичене з французького peuple, могли писати як peple, pepill, poeple або poepul. Beauty (краса), з французької beauté, могло бути bewtee, buute чи bealte. До того ж, французька мова тоді також відрізнялася непослідовністю в написанні. Всі європейські народні мови знаходилися на ранньому, нестійкому ступені щодо вироблення єдиного стандарту в міру просування до власної письмової традиції та відходу від латини як єдиного вибору. А потім з’явився друкарський верстат.

Рухомий шрифт було винайдено в Європі Йоганном Гутенбергом близько 1450 року. Для цього літери виготовлялися з металевих сплавів, встановлювалися на друкарському лотку, наносилася фарба, а потім папір притискався зверху для отримання відбитка, що дозволяло економити години у порівнянні з ручним трудомістким переписуванням. Найперші твори, надруковані за допомогою цієї нової техніки, були латиною, але незабаром друкарі помітили потенційний ринок для книг місцевими мовами і почали випускати їх у великій кількості. Англійська мова взялася за цю справу раніше за інших: підприємливий торговець на ім’я Вільям Кекстон у 1476 році заснував першу англійську друкарню. Це сталося після успіху англійського перекладу, який він надрукував під час роботи у Брюгге. Тоді не було ні посібників зі стилю, ні редакторів, ні словників, до яких можна було б звернутися.

Рухомий шрифт був чудовим винаходом: після встановлення шрифту ви могли друкувати скільки завгодно копій. Але складання літер, або елементів друкарської форми, в рядки, а потім і в сторінки було важкою, високоспеціалізованою працею. Доводилося витрачати роки на опанування цього ремесла. Для своєї нової друкарні Кекстон привіз складачів з континенту. Деякі з них, причому, навіть не володіли англійською на достатньому рівні. Вони набирали шрифт, працюючи з рукописами, у яких вже було чимало помилок. Але головним пріоритетом було швидке складання.

Зі збільшенням кількості друкованих книг і підвищенням рівня грамотності з часом поширилися і зазнали змін деякі стандарти. Друкарська справа зіграла ключову роль у формуванні цих нових норм. У друкарнях вироблялися традиційні норми написання часто вживаних слів, що базувалися на ефективності складання тексту. У рукописі слово hadde могло бути замінено на had (мав), thankefull – на thankful (вдячний). Коли йшлося про правопис, головною метою було не точне відтворення авторського написання і дотримання певних стандартних уявлень про «правильну» англійську мову, а створення текстів, які люди могли б читати і, що важливіше, які б вони купували. Звички та прийоми стали стандартами, оскільки складачі вчилися своєму ремеслу, стажуючись в інших складачів. Потім вони нерідко ставали мандрівними майстрами, що спричиняло поширення їх власних звичок або переймання звичок друкарень, в яких вони працювали.

Встановлення стандартів лише частково залежало від людей, які складали друкарську форму. Ще більшою мірою це залежало від дедалі більшої кількості читачів. Чим більше було текстів, тим більше їх читали і тим краще формувалося відчуття того, що виглядає правильно. Розвиток такого відчуття може спричинити дуже ретельний контроль норм. Сьогодні ці норми грамотності носіїв англійської мови настільки вкорінилися, що прості коригування викликають сильне роздратування. Якщо я спробую представити реальну вимову на письмі, ви зможете це прочитати, але це важко і неприємно: If ai trai tu repreezent mai akshuel pronownseeayshun in raiteeng, yu kan reed it, but its difikelt and disterbeeng tu du soh. Це виглядає неправильно, і це відчуття неправильності перериває потік читання. Легкість читання залежить від швидкості, з якою ви візуально ідентифікуєте слова, а швидкість ідентифікації збільшується в міру ознайомлення. Що частіше ми бачимо слово, то швидше ми його впізнаємо, навіть якщо його написання не співпадає зі звучанням.

Друковані знову і знову в широко розповсюджених текстах, деякі написання так і закріпилися ще на ранньому етапі. Слово ghost (привид), яке в староанглійській мові писалось і вимовлялося як gast, набуло написання через gh під впливом фламандських складачів. Це слово так часто зустрічалося в англійських текстах, особливо у фразі holy ghost (святий дух) та інших перекладах латинського spiritus, що воно просто стало виглядати правильно.

Виникли й інші написання, які потім закріпилися завдяки силі, яку надає візуальна форма схожих слів. Наприклад, існування слів would і should призвело до появи написання could. Would і should колись вимовлялися зі звуком «л», оскільки це були форми минулого часу дієслів will і shall. Could, однак, ніколи не вимовлялося зі звуком «л»; це був минулий час від can. Could писалося як coude або cuthe. Потім візуальна сила would і should залучила could на свій бік. На момент появи друку звук «л» вже часто був відсутній у вимові would і should, тому «л» був не так підказкою до вимови, скільки до типу слова. Could – це модальне дієслово, таке саме, як would і should. Не було явного наміру зробити їх однаковими, але частота їхньої появи підштовхнула їх до того, щоб вони стали саме такими.

Візуальні моделі зміцнили свій вплив на правопис в інших мовах. Багато омофонів і невимовних літер у французькій мові виникли з літер, що позначають звуки, які раніше вимовлялися, але збереглися в письмовій системі навіть після того, як їх перестали вимовляти. А оскільки французька була романською мовою з корінням з латини, і грамотність у французькій мові часто йшла пліч-о-пліч з грамотністю в латині, латинські написання могли посилювати французькі написання, що втратили фонетичне обґрунтування. Наприклад, слова cent (сто) і sang (кров) могли вимовлятися однаково, але при цьому існувало неявне знання, що cent походить від centum, а sang – від sanguinum. Цей латинський зв’язок служив точкою відліку, яка допомагала стабілізувати французький правопис, навіть коли він був відірваний від вимови.

Якби норманське вторгнення не перервало літературну традицію давньоанглійської мови, ми могли б опинитися в схожій ситуації – орфографічна система з німими літерами та зміненими якостями звуків, але заснована на написанні їх ранніх форм. Давньоанглійська мова продовжувала б залишатися основою письмової традиції, яка згодом була б переведена в шрифт. Натомість ми мали кілька частин, що рухаються і змінюються незалежно одна від одної, часто взагалі без опори.

Ба більше, у роки, коли друкарство повільно встановлювало й зміцнювало орфографічні звички, англійська мова переживала те, що зараз називається Великим зсувом голосних. Загалом, протягом кількох століть звуки змінювалися, а голосні переміщалися. Наприклад, такі слова, як name (ім’я) і make (робити), колись мали голосний «а», як у німецькому name та machen, або англійському father (батько). Під час Великого зсуву голосних він перейшов на голосний «е», як у bed (ліжко), і зрештою до «ей», як є сьогодні. Але слова, які зазнали таких змін, продовжують писатися з «а» як у father.

Слова, які зрештою писалися з буквосполученням оо, зазвичай вимовлялися з довгим звуком «о». Moon (місяць) і book (книга) раніше звучали як moan (/məʊn/ – стогін) і boke (/bəʊk/ – нудота); два о, цілком логічно, представляли довге «о», а потім перейшли на звук «у», як у June (/dʒuːn/ – червень). Однак іноді довгий голосний перетворювався на короткий голосний: наприклад, більш м’який голосний «у», як у push (/pʊʃ/ – штовхати). Слово moon (/muːn/; також goose /ɡuːs/ – гуска, food /fuːd/ – їжа, school /skuːl/ – школа) отримало довгий звук «у», а book (/bʊk/; foot /fʊt/ – ступня, good /gʊd/ – добре, stood /stʊd/ – стояв) – короткий. Ці зміни відбувалися в різний час у різних місцях. Для деяких слів (roof – дах) зміна не повністю відбулася і все ще коливається (принаймні на моєму власному діалекті Середнього Заходу США) між двома варіантами вимови. У деяких місцях в Шотландії та на півночі Англії moon, book, goose і foot все ще мають однакову голосну.

Зміни, що називаються Великим зсувом голосних, відбувалися поступово і залишалися непоміченими протягом свого становлення. Наприкінці Середньовіччя написання чого-небудь англомовною людиною залежало від її регіону проживання та характерної йому діалектної вимови голосних. Воно також опиралось на читацький досвід та включало персональні орфографічні звички. Коли друкар складав слова з літер для такого тексту, він мав свої власні норми вимови та написання. Коли письмовий твір складали в друкарські форми та поширювали в інших містах, його бачили люди з різними рівнями письменності, і це впливало на набуття ними писемних звичок. Іншими словами, на кожній із проміжних станцій шляху до читання були величезні відмінності. Коли текст друкувався та розповсюджувався, він таким чином поширював притаманні йому писемні звички, але масштаби цього поширення залежали від того де і як просувався сам текст. Які конкретно зі звичок збережуться, а які відпадуть? Можливо лише деякі, можливо жодної. Зрештою, результатом є дуже нерегулярна звичка.

Якби технологія друку прийшла до англійської мови пізніше та ще далі відставала б від розвитку грамотності, то мала би змогу розробити свою власну систему правопису з чистого аркушу та зі стійкішим уявленням про те, що вона має включати. Але коли з’являється якийсь новий інструмент, ви не чекаєте визначення оптимального способу його використання та не хвилюєтесь про можливі наслідки. Натомість ви просто починаєте ним користуватися.

Коли технологія поширюється, разом з нею зростає і звичка її використовувати. До того, як вони винайшли друк, люди мали письмо. Чи можемо ми повернутися у дописемні часи? Хіба людська мова сама по собі не є технологією? Це спірне, філософське питання. Я вважаю, що ні. У будь-якому випадку, мова набагато, набагато ближча до нашої людської природи, ніж будь-який винайдений чи створений інструмент для практичного вирішення проблем. Об’єднайте групу людей, що не мають мови (як це інколи траплялося серед Глухих людей), і вони створять свою мову. Мова виникне в результаті їх роботи.

Але вони не обов’язково придумають письмо, що безсумнівно, є технологію. Воно пов’язане з мовою, як виделка з процесом харчування. Їжа, безсумнівно, є необхідною частиною нашої природи. Виделка – це недавнє, необов’язкове (яким би корисним воно не було) нововведення. Ця аналогія не йде далі. Існує дуже мало речей, які фіксують зв’язок між мовою (тобто, поведінкою) та письмом (технологією, яка представляє цю поведінку). Важко знайти гарну аналогію. Адже ми будемо їсти незалежно від того, є у нас виделка чи ні. Мова виникає незалежно від того, є у нас письмо чи ні.

Коли тільки виникло письмо, протягом сотень років люди, які його використовували, становили лише крихітну частину носіїв мови. За всю історію існування писемності більшість людей були неписьменними. Саме технологія друку дозволила ввести її у широкий вжиток. Письмове слово стало дешевшим та поширенішим. Люди мали доступ і можливості, необхідні для навчання, практики та здобуття освіченості. Такі умови створювалися поетапно через конкуруючі та суперечливі вимоги історії. Цю історію та її грудочки, горбки, німі літери і таке інше було відображено на папері за допомогою друкарського верстата.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Why is the English spelling system so weird and inconsistent?» в журналі Aeon 26 липня 2021 р.

Переклали студенти Факультету іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.