(1910–2001)
Поезія Миколи Сарми-Соколовського надзвичайно багатогранна: то розлого-медитативна, то до краю згущена, лаконічна, то сюжетно-баладна, то заклично-плакатна (недарма ж одна з творчих іпостасей автора – художник), то беззахисно-«наївна» і ніжна, то жорстко-іронічна.
Поезію Миколи Сарми-Соколовського абсолютне неможливо віднести до будь-якого з «ізмів». Тут і добротна традиційна поетика, і ремінісценсії з фольклору, і вишуканий модерн, який включає не лише глибинного філософського змісту верлібри, а й прекрасні зразки зорової поезії («Дзвін гетьмана Івана Мазепи», «Кобзарям Коліївщини», «Найсердечніше серце»). Однак в усіх, навіть, здавалося б, протилежних стильових іпостасях поет Микола Сарма-Соколовський залишається собою.
Автор експериментує зі Словом, але не з наріжними етичними поняттями, що сформували його як людину, громадянина, патріота, борця. М. Сарма-Соколовський охоче змінює ритмомелодику вірша, дихання його поезії, як правило, напружене, ламке, уривчасте, але його почуття залишаються незмінними, бо вистраждана любов до України і ненависть до її поневолювачів та «рідних» яничарів-перекинчиків не підвладні часові.
Твори
Критика
