(1431 – між 1463 і 1491)
Франсуа Війон жив на межі двох епох: Середньовіччя та Відродження. Тому в його творчості теми, традиційні для поезії Середньовіччя, розглядаються з нової точки зору, доповнюються новими ідеями. Уся творчість Війона в цілому виходить за межі середньовічної поезії, вона належить новому світу, новій системі поглядів — Ренесансу. Війон — останній поет Середньовіччя і перший поет французького Відродження. Саме це визначило оригінальність, неповторність і в кінці кінців безсмертя його віршів.
Поезія Війона — це дивовижна суміш задерикуватого цинізму та сповнених відчаю та болю тонких ліричних переживань. Трагічна, фатальна самотність людини, покинутої напризволяще у ворожому їй світі, — чи не основний образ, що постає з поезії Франсуа.
Для Війона дуже характерним було пристрасне ставлення до предмету зображення: він ніколи не залишався байдужим, гарячий темперамент — ось що його відзначало.
Твори
Критика
