Версії «Чотиривірша» Війона

Версії «Чотиривірша» Війона

Юрій Бедрик

Текст Війонового «Чотиривірша», маленького шедевру, пронизаного відчайдушним шибеничним гумором, відомий українським читачам уже здавна. Більшості — в перекладі Леоніда Первомайського або (російською мовою) Іллі Еренбурга. Меншій кількості людей — у старовинному французькому оригіналі або ж в іншому українському перекладі — Святослава Гординського. Цей переклад було надруковано 1972 року в мюнхенському виданні. Загалом Святослав Гординський — найбагатший за своїм кількісним здобутком серед слов'янських перекладачів Війона. До своєї книжки він включив не тільки всі твори класика Відродження, перекладені зі звичної французької мови XV ст., а навіть дві балади, які переклав на свій страх і ризик (у розумінні точності інтерпретації) зі специфічного жаргону «кокійярів» — загадкової розбишацької говірки, це тоді, коли за «кокійярські» балади не бралися навіть перекладачі, які творили сучасною французькою. В перекладі Гординського «Чотиривірш» («Чотиривірш») звучить так:

Я Франсуа, що рими в'яже,
З Парижу, біля Понтуази,
Коли повисну, шия скаже
Всім, скільки д... в мене важить.
(Війон Франсуа. Життя і твори // Сучасність. — 1971. — С. 117).

Враження від порівняння цієї інтерпретації вірша з інтерпретацією Леоніда Первомайського може бути воістину дивним. Порівняймо:

Я — Франсуа. намилив кат
Вже зашморга три рази.
І скільки мій заважить зад.
Довідаються в'язи.
(Первомайський Л. Твори: В 7 т. — К., 1986. — Т. 6. - С. 246).

Чому ж переклад Первомайського такий подібний до російськомовного перекладу, а переклад Гординського — ні? Порівняймо, в свою чергу, з Еренбурговим «Четверостишием, которое написал Вийон, приговоренный к повешению»:

Я — Франсуа, чему не рад.
Увы, ждет смерть злодея,
И сколько весит этот зад,
Узнает скоро шея.
(Вийон Франсуа. Лирика. — 1981).

Як бачимо, й ритміка, й римування двох останніх перекладів дуже подібні Щоб зрозуміти, в яких стосунках перебувають між собою всі три переклади, звернімося до оригіналу («Quatrain»).

Je suis Françoys, dont il me poise.
Né de Paris emprés Pontoise.
Et de la corde d'une toise.
Scaura mon col que mon cul poise.
(Villon François. Oeuvres. — M., 1984).

Співзвучність римованих закінчень y Гординського дещо приблизна, проте всі вони вказують на єдину (жіночу) риму в чотирьох рядках, як і в оригіналі. (Кінцеве німе французьке «е» за правилами поетики слід вимовляти як ненаголошене). Еренбург і слідом за ним Первомайський римують перехресно (абаб), де «а» — чоловіча клаузула, «б» — жіноча.

Ритмічний малюнок кожного з рядків у Гординського, відповідно до оригіналу, є таким: v —/ v —/ v —/ v —/ v (чотиристопний ямб із одним «завислим» складом ).

А ось ритмічний малюнок Еренбурга та Первомайського:

V -/ V -/ V -/ V -
V -/ V -/ V -/ V

(в них обох чотиристопний ямб чергується з тристопним із одним «завислим» складом). Коли ж звернути увагу ще й на велику подібність 3-го рядка у Первомайського з 3-ім у Еренбурга за значної відмінності обох від оригіналу, робиться ясніше, наскільки можна вірити автентичності, українського перекладу.

Можна було б іще вдатися до просторих розмірковувань із приводу «втраченого Первомайським» Війонового жарту щодо «Парижа біля Понтуази», Гординський у примітках до свого мюнхенського видання наводить аналогічну смішлику українську фразу: «У Львові біля Куликова». Первомайському довелося «милити зашморга» аж «три рази», щоб тільки чимось заповнити вакуум у власному тексті, виниклий через багатослівність Еренбурга. Важко, однак, відтворити тонкий дотеп оригіналу, якщо із самим оригіналом незнайомий (навіть якщо для цього дотепу в твоєму перекладі лишається порожній рядок).

З решти перекладів «Чотиривірша» українською мовою принаймні нам відомо три. Це, по-перше, «Останній усміх Війона» Петра Новохацького. Назву перекладові, на нашу думку, дано дещо свавільно — хоча б із огляду на те, що Війона таки насправді було помилувано й «усміх» цей не був останнім. Проте Новохацький майже не поступається попередникам (за винятком Гординського)

Я Франсуа. Мене карати
Недоля кинула за грати,
Узнає шия неборака
В петлі на скільки тягне ср...
(Новохацький Петро. Голубий ряст. — К., 1991. — С. 54).

Нарешті — «Катрен» у перекладі Степана Процюка:

Я — Франсуа, пекельна я зараза.
Рожден в Парижі, біля Понтуаза.
А скільки рідний зад заваже
Те шия на мотузці скаже —

та «Чотиривірш, складений Війоном, коли його приречено до смерті» в перекладі автора цієї розвідки:

Єсьм Франсуа: капець заразі
З Парижика при Понтуазі!
Йой! Карк мій матиме наразі
Всю масу сраки на увазі!
(Два останні тексти публікуються вперше).

Отже, як бачимо, навіть із мініатюрних зразків, Франсуа Війон продовжує привертати погляди перекладачів і сьогодні. Приємно й те, що київське видавництво «Час» видало торік однотомник Святослава Гординського «Кольори і ритми», куди ввійшли, окрім іншого, і його переклади з Війона (щоправда, на превеликий жаль, саме в текст «Чотиривірша» там закрались аж дві друкарські помилки). Очевидно, перекладів Л. Первомайського, які вийшли окремою книжкою в 70-х роках, а потім були передруковані в його семитомнику, нині видається вже замало, до того ж, подекуди вони виявляються невідповідними до вимог сьогодення.

Л-ра: Слово і час. – 1998. – № 7. – С. 60-62.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также