Юрій Дараган

Вирішальним у житті й поезії Юрія Дарагана було прагнення до козацької вольниці, до його глибокої закоханості у свій край, його історію — складну й трагічну, у важливі хвилини якої, виборюючи суверенітет України, вагоме слово намагалися сказати не тільки його знамениті предки, а й він сам.

Ю. Дараган ніколи не належав до песимістів. До останньої хвилини хоч короткого, але героїчного життя він «в офіру серце ніс» своєму народові. І хоча вже не міг прислужитися як воїн, то подарував йому свою витончену, шляхетну духовість — індивідуальну естетику, яку матеріалізував у блискучих поетичних візіях. Він став для України етапним поетом, оригінальна (хоч і невелика) творчість якого вплинула фактично на всю подальшу українську поезію в еміграції.

У «Сагайдаку» (єдиній збірці Ю. Дарагана), як ніде, можемо спостерігти першовитоки романтичної української поезії. Ось вони: «Слово про Ігорів похід», народна пісня і дума, усвідомлення історичності людського буття, невтримний потяг до волі, свободи — і все це на тлі степового безмежного роздолля. Подих степу запліднює найколоритніші рядки «Сагайдака» і повертає читача до праджерел української культури й української долі.

Біографія

Твори

• Дніпро, пунсовий захід, кручі
• Ти снивсь колись прапращуру мойому
• То я та вітер в дикім полі

Критика

• «І я колись в майові дні в офіру серце ніс...»
• Тонкий свист летючої стріли (Юрій Дараган і його поетична збірка «Сагайдак»)
• «Хай кров на сніг із серця присне, червоним маком зацвіте...»