Осип Бодянський: видатний український славіст і дослідник історії

Осип Максимович Бодянський (1808–1877) — видатний український вчений-славіст, історик, фольклорист, видавець і популяризатор української культурної спадщини. Його дослідження вплинули на формування славістики як науки, а його внесок у вивчення української історії, мови та літератури не втратив своєї актуальності донині. Осип Бодянський не тільки обстоював унікальність української мови й культури, але й активно популяризував її серед слов’янських народів Європи, виступаючи містком між Україною та світом.

Своєю подвижницькою працею він заклав основи сучасної україністики, а його псевдоніми, під якими він видавав свої праці — такі як Бода-Варвинець, Запорожець Ісько Матиринка — залишаються яскравими символами любові до рідної землі та прагнення пізнавати її глибини. 

Дитинство та освіта Осипа Бодянського: шлях до науки

Осип Максимович Бодянський народився 12 листопада 1808 року в козацькій родині у селі Варва, що належало до Лохвицького повіту Полтавської губернії (сучасний Прилуцький район Чернігівської області). Його батьки, Максим Гаврилович і Тетяна Василівна, були нащадками старовинного сіверського козацько-священницького роду, що забезпечило Осипу ґрунтовне виховання у дусі патріотизму та поваги до рідної культури.

Перші кроки до освіти Осип зробив у Полтавській духовній семінарії, що знаходилася в місті Переяславі. Семінарія славилася високим рівнем навчання, і саме тут Бодянський отримав основи класичної освіти. Він вивчав латину, старослов'янську, а також польську та сербську мови. 

Окрім мовознавчих здобутків, важливим аспектом навчання в Переяславі стало оточення, яке сприяло формуванню національної свідомості юнака. Незважаючи на офіційну русифікацію, викладання велося переважно українською мовою. Це підтримувало зв’язок з рідною культурою, що стало основою майбутньої діяльності Бодянського як фольклориста та історика.

У семінарії Осип захопився вивченням давніх рукописів, які стали його першою точкою дотику до археографії. Цей інтерес сформував у нього прагнення досліджувати витоки слов’янських народів через писемні джерела, що згодом визначило його науковий шлях.

1831 року Осип Бодянський вступив на історико-філологічне відділення Московського університету. Це було рішення, яке стало визначальним для його кар’єри.  Саме тут він зблизився з Миколою Гоголем, Михайлом Максимовичем та іншими представниками наукової еліти.

Осип Бодянський завершив університетське навчання у 1834 році, захистивши наукову працю «Щодо походження Русі». У своїй роботі він використовував лінгвістичні методи для спростування теорії норманського походження, наголошуючи на самобутності руської культури.

Наступні дослідження Бодянського були присвячені мові та народній творчості. Зокрема, його робота «Розгляд різних думок про стародавню мову північних і південних русів» відстоювала унікальність української мови серед інших слов’янських мов. Ці напрацювання утвердили його як одного з провідних дослідників того часу.

Під псевдонімом Запорожець Ісько Матиринка він у 1835 році видав збірку «Наські українські казки», яка базувалася на місцевому фольклорі рідної Варви. Ця поетична праця демонструє його глибоку любов до рідної культури та відображає ранні спроби популяризації українського фольклору.

Наукове відрядження Осипа Бодянського: п’ять років досліджень слов’янського світу

У 1837 році Осип Бодянський отримав унікальну можливість для професійного зростання — наукове відрядження до слов’янських країн. Це був вирішальний етап у його науковій кар’єрі, що тривав п’ять років (1837–1842) і мав на меті глибоке вивчення слов’янської історії, культури та словесності. Одним із важливих завдань також було встановлення контактів із провідними слов’янськими вченими, які працювали над ідеями «слов’янського відродження».

Під час відрядження Осип Бодянський відвідав західно- та південнослов’янські країни, зокрема Чехію, Словаччину, Сербію та Болгарію. Він детально вивчав історичні та літературні джерела, знайомився з писемними пам’ятками і культурною спадщиною цих народів. 

Особливо плідним період відрядження став завдяки знайомству з видатними представниками «слов’янського відродження». Серед них були чеські історики Павел Шафарик і Франтішек Палацький. Павел Шафарик, знаний славіст, значно вплинув на формування наукових поглядів Бодянського, особливо в дослідженні мовного та культурного розвитку слов’янських народів. Франтішек Палацький, один із засновників чеської історіографії, став для Бодянського джерелом натхнення в питаннях історії та національної ідентичності.

За п’ять років Осип Бодянський зібрав багатий матеріал, що охоплював історію, культуру, етнографію та літературу слов’янських народів. Він вивчив низку унікальних писемних пам’яток, які пізніше стали основою для його наукових робіт. Відрядження допомогло Бодянському не лише поглибити знання, але й зміцнити міжнародні контакти з європейськими вченими, які активно досліджували славістику.

Після завершення наукового відрядження в 1842 році Осип Бодянський повернувся до російської імперії. Його внесок у розвиток славістики був високо оцінений, і він отримав посаду екстраординарного професора при кафедрі історії та літератури слов’янських діалектів Московського університету. Тут він продовжив свою наукову діяльність, а зібраний багатий матеріал став основою для його подальших наукових праць і викладання.

Внесок Осипа Бодянського у збереження історичних пам’яток і розвиток української мови

Осип Бодянський залишив значний слід у науковій та культурній спадщині України, займаючись вивченням і виданням важливих історичних джерел. Одним із його визначних досягнень стало відкриття у 30-х роках XIX століття Пересопницького Євангелія — визначної писемної пам’ятки XVI століття. Завдяки цьому відкриттю українська наукова спільнота отримала унікальний приклад книжної літературної мови тієї доби. Подальше дослідження цієї пам’ятки Михайлом Максимовичем підтвердило, що її мова є взірцем української літературної традиції XVI століття.

Значний внесок Бодянського полягав у виданні та популяризації джерел, що висвітлюють історію України та її боротьбу за самовизначення:

• «Літопис Самовидця» — важлива пам’ятка козацької історії, видана під його редакцією, стала доступною для дослідників і широкої аудиторії.
• «Реєстр Війська Запорозького» — унікальний документ, що стосується періоду Хмельниччини, який Бодянський опублікував, допомагаючи розкрити соціальну структуру та організацію українського війська.
• Конституція Пилипа Орлика — Бодянський оприлюднив латинський текст цієї видатної пам’ятки, використовуючи копію з архіву генерального хорунжого Миколи Ханенка.

Дослідник вважав своєю місією оприлюднювати історичні літописи та документи, адже бачив у них основу для розуміння національної ідентичності українського народу. «Я вирішив будь-що оприлюднювати малоросійські літописи... Після літописів візьмуся за офіційні документи», — писав Бодянський своєму сучаснику Михайлу Максимовичу.

Ці видання стали можливими завдяки його подвижницькій праці зі збирання та систематизації українських історичних документів. Бодянський присвятив себе створенню фундаменту для подальших досліджень української історії.

У 1846 році Осип Бодянський видав визначний твір кінця XVIII — початку XIX століття — «Історію русів», що охоплює історію України від найдавніших часів до другої половини XVIII століття. Це видання стало не лише важливим історичним джерелом, але й ключовою працею для формування національної самосвідомості українців.

Осип Максимович зробив вагомий внесок у формування наукового підґрунтя для вивчення та популяризації української мови. Його дослідження стали основою для утвердження ідеї самобутності української мови як повноцінної й незалежної серед інших слов’янських мов. Вчений активно виступав проти тогочасного уявлення про українську як "малоросійське наріччя," наголошуючи на її історичному та культурному значенні. Бодянський був одним із перших, хто використовував термін «українська мова» в наукових працях, що підкреслювало її окремішність. 

Дружба з Тарасом Шевченком

Дружба Осипа Бодянського з Тарасом Шевченком розпочалася у 1844 році та стала одним із прикладів щирої підтримки і взаємоповаги між діячами української культури. Бодянський підтримував дружні стосунки з Тарасом Шевченком, розуміючи значення його творчості для української культури.  Бодянський не тільки щиро підтримував творчість Шевченка, але й активно популяризував його поезію за межами України, надсилаючи твори Кобзаря до Чехії та Хорватії, де вони отримували схвальні відгуки від слов’янських інтелектуалів.

Особливо важливими були роки заслання Шевченка, коли Бодянський залишався одним із небагатьох, хто продовжував підтримувати поета. Осип надсилав Шевченкові листи, книжки та моральну підтримку. У відповідь Тарас Григорович відправив з Новопетровського укріплення свій автопортрет і вірш «Як маю я журитися», у яких передав щирі почуття вдячності й довіри до друга. 

Сам Шевченко в листах називав Бодянського «моїм останнім другом», що свідчить про глибоку довіру та близькість між ними. Навіть після смерті Кобзаря Бодянський залишився вірним його пам’яті: 9 травня 1861 року він був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця в москві, віддаючи шану своєму великому другові.

Спадщина Бодянського: наукове надбання для майбутніх поколінь

Діяльність Осипа Максимовича Бодянського на благо слов’янської науки була визнана не лише в Україні, але й у багатьох країнах Східної Європи. Він став основоположником славістики, яка сприяла розвитку порівняльного вивчення слов’янських мов, а також вивчення історії, культури та літератури слов’янських народів. Його внесок у збереження і популяризацію української мови та літератури, а також у вивчення слов’янських мов і письменства залишаються важливими до сьогодні.

Наукові праці Бодянського були глибокими та всебічними, які стали основою для подальших досліджень в галузі україністики та славістики. Його дослідження стародавніх писемних пам’яток, мовознавчі роботи і вивчення культури слов’янських народів сприяли зміцненню наукових зв’язків між народами Центральної та Східної Європи. Бодянський став справжнім фундатором цієї галузі науки, який значною мірою визначав розвиток славістичних досліджень у XIX столітті.

Помер Осип Бодянський 18 вересня 1877 року в москві, залишивши величезну наукову спадщину, яка й сьогодні є предметом вивчення для багатьох поколінь дослідників. Похований він на Новодівичому кладовищі. Проте справжнє визнання заслуг Бодянського в Україні ще попереду, адже його внесок у вивчення української мови, літератури та культури має бути належно оцінений і визнаний на державному рівні.

Однією з найбільших наукових здобутків Бодянського була його колекція рукописів і старовинних книжок. Протягом свого життя він зібрав багатий архів, який містив цінні українські та слов’янські середньовічні й ранньомодерні рукописи. Бібліотека Бодянського стала важливим джерелом для вивчення не тільки української, але й загальнослов’янської культури. Однак після його смерті колекція була розпорошена, і її частина потрапила до бібліотек москви та Санкт-Петербурга. Незважаючи на це, важливі частини архіву збереглися в Україні: частина його матеріалів сьогодні зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України, а також у книгозбірнях Національного музею історії України. Вивчення цих матеріалів продовжує бути важливим напрямком наукових досліджень в Україні та за її межами.

Його ідеї про самобутність української мови та літератури значно випереджали свій час, а його спадок продовжує надихати сучасних дослідників. Бодянський залишається постаттю, яка об’єднує слов’янський світ, закликаючи до діалогу культур і збереження національної ідентичності.