Кіно у Львові

Кіно у Львові. Блог про Львів

Львів'яни познайомилися з кіно у вересні 1896 року в Пасажі Гаусмана (тепер проїзд Крива Липа), де перший кіносеанс відбувся у фотоательє «Рембрандт». Заплативши чималу на той час суму п'ятдесят центів, перші глядачі могли переглянути невеличкі сюжети: «Корабель на морі», «Шотландський танець», «Дитячий парк у Парижі», а також

«Переслідування китайця»,

«Танець дикунів»,

«Акробат».

Перегляд доповнював музичний супровід грамофона. У подальшому кіносеанси супроводжувалися грою фортепіано, органа, оркестру, а також поясненнями фахівців-техників. Від кінця ХІХ століття у Львові з’являються спочатку мандрівні, а згодом стаціонарні кінотеатри. До Першої світової війни їх було понад двадцять, а на 1939 рік близько тридцяти. Перші кінотеатри засновували банкіри, адвокати, інженери, підприємці, кілька кінотеатрів організував Людвіг Кухар, у 1912 році Едвард Бурнатович закладає кіно «Копернік». Активний пропагандист кіно Едмунд Лібанський почав із придбання кінопроектора і демонстрації фільмів у різних місцях Львова, потім доробився до оренди театру Скарбка, де заснува кінотеатр «Уранія» (згодом він називався «Геліос», потім «Лев», на 1939 рік це був «Атлантик»).

Рекламне оголошення кінотеатрів “Коперник” та “Марисенька”, газета “Słowo Polskie”, 3 січня 1927 року

Рекламне оголошення кінотеатрів “Коперник” та “Марисенька”, газета “Słowo Polskie”, 3 січня 1927 року

Власники перших кінотеатрів у Львові досить швидко заробляли прибуток і, окрім проектувальної апаратури, що постійно вдосконалювалася, могли придбати також кінокамери. Вже 1897 року «Континентальний Еден-театр» Б. Шенка на вулиці Городоцькій біля костелу Анни демонструє репортаж «У львівській кав’ярні», а в кінці 1904 року віденська фірма «Уранія» знімає і показує урочисте відкриття пам’ятника Міцкевичу у Львові. 1912 року засновується «Перша фірма виробництва і прокату фільмів», яка знімає фільми «Помщена кривда» та «Любовні пригоди відомих осіб», водночас виникає «Синдикат галицького кінопромислу». Студія «Кінофільм», створена власником фотоательє М. Мюнцом 1912 року знімає документальні стрічки «Велика пожежа бензинової бази у Дрогобичі», «Урочисті свята Божого Тіла у Львові», «Політ графа Сціпіо на аероплані» і «Шлюб князівни Четвертинської в Живці»

Ще перед Першою світовою війною кіно у Львові розвивалося дуже інтенсивно. З появою повнометражних драм час показу збільшився до двох годин. Однак, і надалі перед початком сеансу демонстрували хронікальні та природничі фільми. Публіка надавала перевагу повнометражним драмам, криміналам або численним витворам комедійного мистецтва, котрі поволі почали витісняти з екранів декоративні історичні й релігійні стрічки здебільшого італійського виробництва.

Кінолихоманку у Львові кумедно зображає кабаретова пісенька, написана напередодні Першої світової війни:

І майже щогодини повстають нові кіна:
Там «Байка», «Фрашка», тут «Гельйос»,
Там знову «Корзо» дреться в глос,
Покаже драму-чар «Бандита Зіґомар»!

І пхаються вар’яти, що люблять ці драмати,
А власник бачить рух, й весело гладить бжух.

Ти, Ксеню, не будь дурна, підемо до «Сатурна»,
Там є театр смішний дуже: велике простирадло висить,
І скачуть по нім во – кубіти, мавпи, всьо!

Тогочасні світові фільми надходили до Львова здебільшого через віденську фірму «Уранія», її представник видавав ліцензії на відкриття кінотеатрів і випозичалень фільмів. На початок 30-х років у Львові налічувалося до двадцяти випозичалень фільмів. Це свідчило про те, що багато львів’ян мали вдома проектори і, звичайно ж, кінокамери.

Представники кінобізнесу задля промоції активно «йшли у маси», деякі кінотеатри тісно співпрацювали з громадськими та освітянськими організаціями. Кінозаклади надавали цим структурам приміщення, влаштовували безплатні сеанси, робили знижки. Показовим у цьому був кінотеатр «Марисенька» (тепер у цій будівлі на площі Григоренка міститься театр «Воскресіння»).

Щонеділі тут організовували кінематографічні ранки для молоді та школярів. До звичного репертуару юні глядачі отримували у «навантаження» ще й науковий або краєзнавчий фільм. Квитки на ці заходи були майже вдвічі дешевшими, аніж зазвичай. Традиційні кіноакції для малозабезпеченої публіки влаштовувалися перед Різдвом і Великоднем.

Наприкінці тридцятих років у Львові було вже понад тридцять звукових кінотеатрів. Приміщення більшості кінотеатрів «для плебсу» у Львові були видовженими і вузькими, маючи в основі прямокутну форму, і виглядали радше як коридори, тунелі чи вагони, аніж як театральні чи концертні зали. В задній частині кінотеатру стояли м’які крісла, так звані резервні місця, де роїлись блохи і звідти гуляли по всьому залу. Незважаючи на таку незручність, резервні місця були популярними серед батярів та їхніх «панянок».

Чи не найпопулярнішими кінотеатрами були «Пасаж» і «Утіха» у неіснуючому тепер пасажі Міколяша, що з’єднував вулиці Коперника і Вороного.

Пасаж Міколяша

Глядачами «Пасажу», який спеціалізувався здебільшого на ковбойських і пригодницьких фільмах, були «кіндери», тобто дрібні кримінальники, хоча сюди частенько приходили й гімназисти. Між цими соціальними групами часто виникали конфлікти, іноді бійки спалахували під час перегляду фільмів. Заворушення провокували батяри, котрі щиро ненавиділи «скубентів». Головних правил поведінки у «Пасажі» було три: сховати гроші якомога далі у внутрішню кишеню, надійно защіпнути її англійською шпилькою, тримати під пахвою шапку, аби не вкрали, і найголовніше, постійно тримати руки в кишенях верхнього одягу.

Пасаж Міколяша

В «Утісі» крутили фільми переважно еротичні. Перед сеансом публіку розігрівав масними жартами гуморист Юзьо Білявський і пікантним шоу танцюристка зі сценічним псевдонімом Ґера Івнінґ. У цьому кіні був лише один проектор, тому раз у раз сеанс переривали, і поки кіномеханік перезаряджав апарат, білетери відкривали двері і провітрювали задушливий зал.

Бійки в «Утісі» були таким самим звичним явищем, як і в «Пасажі». Виявилося, що демонстрація жіночих принад (треба сказати, що тодішня «еротика» не справила б на наших досвідчених сучасників ані найменшого враження) заохочує самців до агресії анітрохи не менше, ніж бойовики. Коли власникові «Утіхи» увірвався терпець, він найняв «вишибалу», який під час сеансу стежив за порядком. За часів розвинутого соціалізму перегляд кінофільмів у Львові теж мав свої цікаві особливості. Їсти морозиво, лузати насіння, приліплювати жуйки до крісел було в порядку речей. Тоді в СРСР існувала екзотична традиція примусового перегляду ідеологічних фільмів, як-от «Ленин в Октябре» чи «Ленин в Польше»: бідолашних студентів змушували дивитися це, погрожуючи поганими оцінками і незаліками. Найбільш лякливі йшли на сеанси, людей у залах на таких фільмах було вкрай мало, то ж знаходилися такі спритники, що використовували ситуацію для власної насолоди. Найбільш сміливі парочки сідали у місця на порожніх балконах і під мудру ленінські промови займалися сексом.

Квитки на популярні фільми у радянські часи були дефіцитом, за ними доводилося вистоювати у чергах біля кас годину чи навіть дві. Це були добрі часи для касирів, які, приховавши квитки на хороші місця, потім мали непоганий «навар». А найдовші черги спостерігалися у Львові на початку 90-х, коли за квитками на стрічки, які донедавна були в СРСР заборонені, люди стояли до 10 годин.



Ключевые слова: Кіно у Львові,Блог про Львів,в Пасажі Гаусмана,проїзд Крива Липа,супроводжувалися грою фортепіано, органа,стаціонарні кінотеатри,театр Скарбка,Марисенька,Континентальний Еден-театр,Ґера Івнінґ,Юзьо Білявський

Читайте также