Вибір героїв Хвильового
Олена Лігостова
Читаючи критичну літературу про Миколу Хвильового, неоднораз натрапляєш на констатацію фактів, які наводять на подальші роздуми про те, що свого вніс письменник у відтворення дійсності 20-х років, чим його стиль захоплював сучасників. Так, «принадність новел Хвильового в тім, що в них прекрасно переплітаються романтика і памфлет, побутова картинка і самозакохана творча гра фарбів, згуків, мелодій».
Якщо імпресіонізм виник як протистояння раціоналізмові в мистецтві, порив до більшої творчої самостійності й вибору власних тем та підходів до них, розквіт його в українській прозі 20-х років був продиктований необхідністю знайти форми відповідності життя панівним ідеалам широких мас, пов’язати мрії з дійсністю, дати власне розуміння навколишнього. Звідси — показ життя, вражень, яке воно справляє, через бачення його очима героїв — не безсторонній, бо за героями невидимо присутній автор, який часом відокремлюється од них, заявляючи про себе, але міцно пов’язаний із зовнішніми реаліями, що є основою для будь-яких висновків, оцінок. Експресіоністичні ж фарби, що співіснують у М. Хвильового поряд з імпресіоністичними, є ніби засобами другого, який є своєрідним продовженням першого, етапу зображення, коли дійсність постає в іншому, зміненому вигляді: бачимо людей такими, якими робить їх авторська оцінка, виявлена в даному випадку значно відчутніше. Простежмо детальніше, що за картини утворені в новелах «якимись-то вистрибами, окремими яскравими шматками, різкими фарбованими плямами, між якими нібито нема зв’язку», здійсненого головним чином з допомогою емоційного підтексту.
У новелах Миколи Хвильового зустрічаємо тип ідеальної людини майбутньої омріяної «загірної комуни», що є виявом оптимізму його світогляду в певний періоду творчості, і тих, чиї думки й учинки відбивають сутність суспільних змін у пореволюційну епоху. Україна постає в усій різноманітності людських поглядів, чинів і доль; спільним для героїв Хвильового є критичне ставлення більшості з них до подій та оточення, яке, однак, за наявності різних характерів може викликати протилежні дії залежно від мотивів поведінки.
«Кіт у чоботях» і «Солонський Яр» — новели, різні за побудовою, але в обох герої, типові для Хвильового. В першому випадку це «товариш Жучок», покликання якої — «висушити болото», створене революцією. В ході розповіді про героїню автор переконує читача, що обраний нею шлях єдино правильний у даній ситуації, бо вона повністю реалізує свої здібності, виявляє всю «яскравість» душі. Ця жінка переконана в необхідності боротися і з низьким рівнем освіченості, і з відсутністю дисципліни та порядку, має почуття відповідальності. Низка епізодів розкриває головні риси товаришки Жучка, автор вважає: більше буяє таких людей — переможе правда.
Новела «Солонський Яр» має динамічний сюжет, герої поділені на два ворогуючі табори. Проте думка, що випливає з композиції твору, спільна в основі з ідеєю «Кота у чоботях», лише дещо конкретизує їі. Савко Гордієнко і його товариші роблять усе можливе, щоб дати належну відсіч, хоч сили нерівні Комуністи не думають ні про наслідки дій, ні про власну безпеку, ними керує лише почуття обов’язку, спонукаючи до дій, на перший погляд, навіть безглуздих. Але сидіти, склавши руки, теж не вихід: якщо не вивороти бандитів з глухомані Солонського Яру, постраждає ціле село. І хоч Савко з рудим міліціонером гинуть від солончан, їхня смерть ніби кладе кінець існуванню Солонського Яру-фортеці Автор тим самим наголошує: тільки такі люди, як Савко з товаришами, твердість характеру яких не дозволяє їм у критичний момент відступити від боротьби, можуть серйозно протистояти силам зла.
Проблематичне питання віри у високі революційні ідеали й боротьби за їх втілення щоразу постає перед героями новел М. Хвильового, вони розв’язують його для себе по-різному, оскільки й до лав революціонерів вони потрапили різним шляхом і з різною метою. Люди опиняються в ситуаціях, в яких отримують можливість повністю виявити своє «я», власне життєве кредо. Одні вибирають, може, й безперспективне, служіння ідеям революції, що дозволяє їм лишитися людьми; інші, не бажаючи ставати сліпим знаряддям, не можуть протиставити руйнації революційних ідей нічого кращого за цинізм та аморальні дії Проте, крім героїв, на прикладі яких можна простежити ці дві протилежні лінії поведінки, зустрічаємо в новелах і тих, в кому це протилежне поєднується. Адже, з одного боку, можна, сліпо вірячи в революцію, не бачити, до чого насправді ідеш — «Я (Романтика)», а з іншого — усвідомлювати трагічність ситуації й шукати з неї виходу. Автор характеризує своїх героїв не через приналежність до певної соціальної групи, а через умови, характер, дію, наслідки якої стають ключем до розуміння їхніх справжніх потреб і прагнень.
Так, читаючи новелу «Синій листопад», спостерігаємо, як сумніви героїв у правильності обраного шляху чергуються з романтичними поривами до тієї самої міфічної «загірної комуни». Новела побудована таким чином, що ця дія виступає як домінанта в думках Марії та Вадима, як основа їхнього життя, що її не можуть похитнути жодні зовнішні обставини. Герої не знаходять однодумців серед найближчого оточення. Смерть Вадима ніби символізує його ізольованість, неможливість знайти собі застосування в тогочасній дійсності Це стосується й Марії, яка усвідомлює всю безвихідь ситуації, за якої їй нічого іншого не лишається, як стати жертвою власних мрій. Ці мрії здатні робити її й Вадима щасливими навіть і по великих життєвих розчаруваннях, оскільки вони становлять ніби одне ціле з характерами героїв.
Те ж саме й у новелі «Силуети». Вероніка показана в змінах, пошуках сенсу життя. Вона не може почуватись щасливою, навіть добре живучи, якщо навколо неї страждання — тому й здатна на самопожертву. Композиція новели, в якій майже не відбувається дія і читач в основному спостерігає героїв у певних психологічних станах, допомагає зробити висновок про фактори, що керують їхньою поведінкою. Для Вероніки це — бажання досягти єдності слова й дала, бути в чомусь позитивним прикладом для інших, мати спільну долю з тими, кого ведеш за собою. Далеко не всі герої «Синіх етюдів» лишаються настільки морально стійкими і чітко усвідомлюють власну позицію в житті — знаходимо цілу галерею людських типів, що «пливуть за течією». (Так, герой новели «Я (Романтика)» сумлінно виконує всі накази убивати людей, вважаючи, що тим наближає прихід «загірної комуни». Але ця комуна, втіленням якої в новелі виступає символічний образ розстріляної героєм матері, лишається ще більш недосяжною. Отже, рух до неї — фантомний, породжений лише фантазією героя, який опиняється в царстві смерті в прямому й переносному значеннях.
Характерним є персонаж новели «Юрко» — комуніст, на психіку якого революційна «романтика» вплинула так, що він не здатен звикнути до праці на заводі, до всього того, що приносить втіху іншим людям. Життя Юрка поступово розмежовується з життям Остапа та інших робітників, з їхніми інтересами, і лише пожежа на заводі, нещастя з Остапом можуть відкрити очі Наталці, яка не розібралась до кінця в цій людині В ситуаціях новели спостерігаємо наслідки духовного відчуження героя від оточення, — це і є той зміст, вираженню якого підпорядкована композиція.
І характери, й переконання героїв новел М. Хвильового завжди розкриваються послідовно, в процесі розвитку дії, в зіставленні з героями протилежного плану. Вони кожен по-своєму сприймають навколишнє: одні не можуть з ним примиритися, але й не здатні нічого змінити на краще; інші ж або намагаються це зробити, або принаймні не зливаються з оточенням, займаючи більш незалежну позицію. Весь хід подій показує спроможність чи неспроможність людини на ділі довести правильність своїх поглядів і чинів, бо і в її житті повинні відбитися загальнолюдські прагнення до прогресу в свідомості й стосунках.
Структура визначає особливості як образів, так і ідей, їхнє виявлення, в новелах М. Хвильового життя показане в суперечностях, у багатогранності виявів. Проблемні ситуації, в яких опиняються герої, створюють умови для їхнього саморозкриття, тому й будь-яке пряме виявлення авторського ставлення до їхніх вчинків відсутнє, воно розкривається через підтекст, створений імпресіоністичними та експресіоністичними засобами при чіткому висловленні авторсьої концепції дійсності. Підтекст відкриває простір «для живої мислі читачевої», - як говорить сам Хвильовий у новелі «Редактор Карк».
Неможливо оцінити чиїсь дії, не знаючи обставин. З умовами вчинків пов’язані їхні мотиви, психологічні фактори, що є грунтом для їхнього здійснення. Кінцевий результат може дати уявлення про зворотний, об’єктивний бік справи. В новелах Хвильового події включені в широкий контекст життєвих обставин — і безпосередньо наявних у творах й актуалізованих численними асоціаціями. Тому всі постаті в них окреслені дуже виразно, кожен твір є цілісною картиною Дійсності — не спрощеної, а справжньої, бо хід подій ніколи не можна передбачити, виходячи з початкової інформації про персонажів, певних ідеологічних чинників. Він завжди дає нові, неочікувані знання про героїв, що ніколи цілком не вміщаються в межах ідеології і дозволяють скласти уявлення про них як про живих людей Авторські романтичні поривання сприймаються як абсолютно виправдані, бо ж вони оперті в одних випадках на реальні особливості духовного життя героя, що стає носієм ідеї («Кіт у чоботях», «Солонський Яр»), в інших — на гостру необхідність знайти своєрідну оазу для душі («Синій листопад»). Вибір героїв Хвильового характеризується не так самою ідеєю, як її зображенням, підпорядкованим меті дати уявлення про її сенс, збудити думку читача. В новелах немає політики, до якої життя виступало б ілюстрацією, а є життя, що існує саме по собі, незалежно від будь-якої політики, яка має сенс лише тоді, коли рахується з його потребами. Митець прагне відшукати: що ж реально стоїть за «силуетами» його епохи, куди спрямований їхній рух? Однозначно відповісти важко — адже маска героя може приховати його сутність, а соціальний статус ще не дає підстав для будь-яких суджень. Дії людини можуть переходити в свою протилежність, сенс явищ життя не лежить на поверхні, може стати тимчасово невидимим, «бо життя — безмежна кармазинова ріка і протікає вона по віках невідомо відкіля і невідомо куди» («Лілюлі»).
Тому, коли ситуація вимагає од героя якоїсь самопожертви чи компромісу, суть справи вирішує питання: для чого? Заради світлого майбутнього народу? Ідеалом письменника є життя міста — вогнища людської культури, активності духу, Іспанія як символ внутрішньої свободи, романтики боротьби («Арабески») — такою він хотів бачити й Україну. Якщо теперішнє служить цьому — добре, якщо ні — необхідно, назвавши речі своїми іменами, переступити через вимоги сьогодення, принести другорядне в жертву головному. Тому й виринає так часто в різній формі в новелах, виступаючи втіленням мрій Хвильового, образ «загірної комуни» — то наближаючись, то віддаляючись, але не втрачаючи актуальності, оскільки показує мету життя і є критерієм оцінки будь-яких подій, вчинків і пристрастей.
Л-ра: Слово і час. – 1995. – № 1. – С. 56-59.
Твори
Критика
