Повтор як стилетворчий засіб орнаментальної прози (на матеріалі повісті М. Хвильового «Санаторійна зона»)
Н.С. Дужик
Проза Миколи Хвильового досі привертає увагу дослідників яскравими засобами мовної виразності, які створюють неповторний орнаментальний малюнок художньої оповіді. На жаль, мовостиль українського письменника не був об’єктом спеціальних студій. Дослідники лише принагідно аналізували систему образних засобів, не торкаючися механізмів їх функціонування у контексті окремих творів чи всієї спадщини митця.
Організуючим засобом орнаментальної прози є повтор, який у мікроконтекстах рельєфно окреслює реалії позамовної дійсності та акцентує на них увагу, а дистантно розміщені повторювані одиниці формують композицію твору, регулюють темпоритм оповіді, виділяють найсуттєвіші моменти та дозволяють виявити ключові поняття в тезаурусі митця. На використанні лексичних, синтаксичних повторюваних мовних засобів базуються лейтмотиви та наскрізні теми. Таким чином, виникає асоціативна канва твору, яка спрямовує розуміння тексту та підтексту в річище авторського задуму. Розбудова лейтмотивів та наскрізних тем здійснюється також за допомогою лексико-семантичних полів, елементами яких виступають різноманітні експресивні одиниці (епітети, метафори, порівняння, перифрази тощо). Останні увиразнюють звучання не тільки своєї теми, а й усього твору.
Основна тенденція орнаментальної прози полягає у прагненні створити відповідний настроєвий тон через чуттєві образи (їх формують зорові уявлення, слухові, тактильні враження та ін.). А тому автор «Санаторійної зони» надає виняткового значення пейзажним замальовкам, що поглиблюють психологізм оповіді (який, до речі, є стильовою ознакою самобутньої манери Миколи Хвильового), продовжують попередні чи вводять нові теми у текст.
Починається «Санаторійна зона» записом із щоденника хворої: «...і стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить небо у невідомий дальній димок». Лірико-епічний колорит, розміреність оповіді досягається книжною побудовою фраз: нанизуванням неоднорідних означень при одному означуваному, введенням у текст складнопідрядних та складносурядних частин, встановленням порівняльних відношень між синтаксичними конструкціями. Тут уперше «звучить» лейтмотив «тихого осіннього суму», до якого згодом приєднаються теми нудьги, безнадії, тривоги, страху, страждання. У наведеному контексті письменник не ставить собі за мету відтворити елегійну красу української осені. Природа у М. Хвильового ніколи не виступала тлом, на якому розгортаються події. Навпаки, кожна деталь пейзажу позначена світовідчуттям самого автора чи його героїв. Для митця осінь — не тільки улюблений образ, а й символ духовної зрілості, життєвої мудрості, втрати останніх ілюзій, а почасти песимізму і краху особистості. Прозаїк всебічно розбудовує лексико-семантичне, поле, яке формує символ на основі тематично «співзвучних» стилем: сіре й мовчазне небо, хворий світанок, пустельний невеселий сад, похмурі сконденсовані води, зрізане німе поле, порожня холодна ріка, жовті безсилі дерева, тачанка дощів. Всередині лексико-семантичного поля можуть виникати окремі лексико-граматичні парадигми: легкий сторожкий шелест, сторожка тиша, сторожкий ліс, розірвані хмари, полотна розірваних хмар, лахміття розстріляного неба, дозріла осінь, фатальна неминуча осінь, осінь-тьма.
Отже, наведена вище синтаксична модель уповільнює темпоритм оповіді (ретардаційна функція) завдяки своїй структурній організації та послідовному вживанню у різних контекстах. Істотно, що з повторюваністю мовної одиниці пов’язана смисловидільна функція, яка полягає в акцентуванні уваги не лише на елементах конструкції, а й на підтекстових смислах. Так, аналізована модель, якою починається «Санаторійна зона», встановлює протиставні відношення між гармонійним світом природи і дисгармонією людського буття, а отже, виступає засобом створення контрасту. Таким чином, доцільно вказати на функціональну взаємозумовленість художньо-естетичних завдань, які реалізуються у тексті за допомогою повторюваних одиниць.
Поряд із ретардаційною та актуалізаційною (смисловидільною), виділяємо ще композиційну функцію синтаксичних повторів. У заведеному нижче контексті авторка щоденника зізнається (через неї довірливо звертається до читача сам М. Хвильовий), як важко будувати композицію повісті, відмежовувати попередні враження від наступних. Прозаїк синтезує розмовну і книжну стихії у канві художнього твору, імперативними реченнями переводить оповідь в інший емоційно-експресивний план: «Але не можна ж замість другої глави залишити порожнє місце!.. Ні, я остаточно збожеволію, коли не подам першої невдалої варіації другої глави. Ви її можете не читати... «І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає зпечальної білоногої берези...». Протягом твору М. Хвильовий не змінює внутрішньої організації контексту, а лише інколи скорочує його обсяг.
Крім моделей зі сталою структурою, у тексті функціонують трансформовані системи, ключові елементи яких, повторюючись у новому контекстному оточенні, набувають додаткових конотативних відтінків. Таким чином, попередньо сформовані уявлення викликають нові асоціації та враження, виступаючи константою для кожного наступного акту перцепції. Повторюваними постійними величинами можуть виступати ключові та наскрізні слова, чуттєві образи. Послідовно вживані мовні засоби здатні набувати символічного звучання як у контексті окремого твору, так і всієї спадщини митця. Проілюструємо ці міркування. Для цього наведемо мікроконтексти, в яких повторюєгься чуттєвий образ-крик санаторійного дурня: «На Гралтайських Межах ледве чутно кричав санаторійний дурень», «Десь кричав санаторійний дурень, і крик його був глухий і далекий», «І тоді раптом тишу розірвав химерний крик: то кричав десь за сіновалом санаторійний дурень», «Вийшла покоївка і подала воду. Скоро вибіг і санаторійний дурень. Уздрівши анарха, він — ні з того ні з сього, — загоготав, метнувся вбік і пропав у гущавині дерев», «До ріки побрела отара товару. Виліз заспаний санаторійний дурень і крикнув теж дико: «О». Потім підбіг до ялової і почав вдаряти по ній клюкою. Дурень остаточно збожеволів. Він яро бив тварину, наче вибивав їй велике горе...» .
Якщо на початку повісті крик санаторійного дурня вривається разючим дисонансом у звичну течію «сірого санаторійного будня», то згодом цей образ налаштовує настроєві регістри читача на почуття тривоги, «невимовної жури», посилює «звучання» наскрізних тем страждання, напруженого очікування чогось неминуче фатального. Поступово чуттєвий образ втрачає зв’язок із безпосереднім суб’єктом-діячем, абстрагована ознака виступає реалізатором підтекстових смислів. Крик божевільного переростає в індивідуальний символ страждання, дисгармонії буття в умовах тоталітаризму, обмежує просторово-часовий континуум. Адже навіть за межами санаторійної зони «задушений крик» нагадує про її зловісне існування. Моторошним криком починається і закінчується день, з ним пов’язане відчуття тривоги, властиве всім мешканцям лікувального закладу. На наш погляд, доцільно співвідносити час у повісті з послідовністю подій у внутрішньому світі героїв. Практично всі мешканці зони зазнали болісних страждань з приводу фатального краху ідеалів і не можуть подолати екзистенційні суперечності казарменого соціалізму. У них немає майбутнього, тому час застиг у санаторійній зоні у вимірі безвихідності. Власне, й сама зона виступає символом приреченості та духовної смерті. І хоча межі санаторію можна покинути (свідчить текст), проте підтекст формує інше уявлення: «відсіля нема повороту, як із того світу».
Отже, передумовою символічної означеності слова є повторюваність на текстовому і поняттєвому рівнях. Зауважимо, що не кожна повторювана одиниця є символом. На нашу думку, сутність останнього визначають підтекстові смисли, які виникають на основі асоціативних комплексів та узагальнень. Інтерпретація індивідуальних символів у будь-якому випадку не позбавлена суб’єктивних оцінок, які можуть не збігатися із задумом митця. Проте ще О.О. Потебня відзначав, що читач може краще, ніж сам автор, осягнути ідею літературного твору, і суть та сила твору, не в тому, як розумів його письменник, а в невичерпних можливостях змісту.
У повісті привертає увагу бінарна опозиція реальність / ірреальність. Цікаво, що остання визначає буття двох літературних героїв: анарха і Хлоні — людей винятково безкомпромісних. Вони перебувають у світі зловісних фантомів, позначених кривавими натяками на «героїчне» минуле. Актуалізаторами відчуттів, викликаних фантасмагоричними видіннями, виступають варіанти повторюваної конструкпії: «нідійшла, наче з землі виросла фігура», «раптом виросла фігура», «раптом виріс силует і спинився». І де — не випадково вихоплені з тексту рядки. Прозаїк конструює паралельний реальному світ, заселений об’єктами «таємної тайги підсвідомості»: «Але як він (анарх) не глузував із себе, як не соромив себе, — від таких дум він не міг утекти. Цирк, як примара, розпливався і пропадав. А замість цирку виростали шеренги інвалідів невідомої інсурекції і проходили повз нього», «І думав анарх, що от-от вибіжить з яру розпатлана темна розпука, розкине руки, впаде на голу вбогу землю й істерично заридає. Іноді він бачив її плач, вона мовчки підводить свій стрункий стан, дивиться синіми очима вдаль і, траурна, нечутно зникає за перевалом».
На нереальність зображеного вказують переважно порівняльні конструкції та дієслова здаватися, думати, уявляти, з'являтися тощо.
В орнаментальній прозі механізм впливу на читача полягає у переломленні подій крізь призму враження. Саме на враження «від речі», а не на логіку розвитку сюжету розраховує автор «Санаторійної зони», щоб примусити реципієнта (читача) збагнути драматизм становища, в якому опинилися вчорашні повпреди революції. Завдяки повторюваним моделям сфокусовується увага на визначальному стані героїв, зокрема тривоги, нервового збудження. Такі актуалізаційні повтори виступають у тексті сигналом повернення до відомої вже позамовної ситуації. Часом у конструкціях наявні елементи-індикатори, які вказують, що моделі вже використовувалися у повісті: «Над санаторієм знову стояла сторожка тиша», «Знову, ніби за тисячу верстов, дзвенів лікарів сетер», «В кімнаті був такий же розгардіяж, як і вчора. На корзині лежали розкидані книжки, а біля шафи — той же, підбитий хихлатим мошком, черевик. Сестра Катря з розпущеним волоссям сиділа на ліжкові, обхопивши голову руками. На неї, очевидно, сильно вплинула Хлонина смерть. Вона й досі не могла прийти в себе».
Крім дистантної взаємодії повторюваних конструкцій, можливе комбінування нового уривка з відомих моделей чи їх елементів, завдяки чому виникають нові асоціації, ґрунтовніші узагальнення. Причому перше враження від тексту взаємодіє з наступними, набуває нового змісту, але саме по собі зберігається у загальному образі, синтезованому на основі повторів-констант.
До повторюваних моделей належать конструкції: «...з-за ріки гулом темної міді крокували дзвіниці», «Десь, ніби за тисячу верстов, дзвенить лікарів сетер». Перша конструкція відносно стійка, непомітно модифікується у тексті. Друга система — динамічна, перебуває у різних, інколи протилежних оцінних вимірах. Спочатку вводиться у текст як атрибут навколишнього світу, який все-таки пов’язаний із санаторійною зоною (лікарів сетер), далі чуттєвий образ вривається у калейдоскоп фантомів анарха, виступає засобом психологічного паралелізму між явищами природи і дисгармонією людського буття. Із наростанням напруженості у змалюванні подій система трансформується: лікарів сетер уже не «дзвенить», а «нудно й тягуче» виє.
Досить похмура картина осіннього будня стає ще непривабливішою, коли автор розміщує в одному контексті відомі вже компоненти, актуалізує зорові, а особливо слухові асоціації: «Мжичка не переставала йти. Над чорною кухнею і зараз стояв димок. Крізь мглу видно було полоски води. Далі стояв туман. Командна висота маячила сиротливо і непривітливо, і зараз чути було, як із города гулом темної міді крокували дзвіниці. І цей дзвін, долетівши до конторського плацу, зупинився, і тоді його продовжувало виття лікаревого сетера. Пес, очевидно, здихав». Нагнітається почуття тривоги, читач очікує трагічного вирішення конфлікту повісті.
Частота вживання слова дає змогу виявити наскрізні та ключові одиниці у тексті. За допомогою наскрізних слів можна реконструювати картину світу письменника, дослідити особливості її сприйняття. Такі повторювані лексеми дали підставу виділити передусім моменти слухової уваги (постріли, дзвони, дзенькіт, гомін, шелест, тиша). Звукова орнаментика є мовою оточення, до того ж найкращою, найглибшою, «що здатна викрити найзахованіші почуття». Привертають увагу об’єкти зорового сприйняття: сонце, небо, туман, ріка, степ, дорога, поле, горизонт. Вони у мові прозового твору описуються за допомогою художніх означень, порівнянь, метафоричних та перифрастичних висловів. Наприклад: «Анарх бачив, як на небі росла хрустальна фортеця з неможливо синім фасадом. Він спостерігав, як по безкрайому горовому океану, починаючи свою путь від експериментальної ферми, пливли білі барашки на своїх білорунних човнах. Він майже нічого не бачив, не чув, крім синіх верховіть», «В тихому блакитному неводі полоскалось біло-мідне сонце, а день тягнув невода все вище й вище, до зеніта», «Над верандою жевріла голубоока саета вечірнього неба, а з безодні виринав молодик: неясні лінії і мідний німий хребет».
На нашу думку, на основі ключових слів формуються лейтмотиви та теми твору, актуалізуються позатекстові уявлення, зміцнюються асоціативні, зв’язки. Ключові повтори у повісті — лексеми мука, тривога, сум, безнадія, сіро, скучно, невеселий, невідомий, божевільний. На відміну від наскрізних, ключові слова, на нашу думку, відіграють вагомішу роль для сприйняття твору та інтерпретації змісту.
Використання стилем, виражених різними мовними одиницями, як і послідовне вживання окремої лексеми, синтаксичної конструкції, тематично «співзвучних» слів, дає змогу виявити основні стилетворчі елементи в ідіолекті прозаїка. У повісті «Санаторійна зона» часто повторюються характеристичні перифрази, які, крім зовнішніх і внутрішніх рис особи, виявляють і авторське ставлення до своїх героїв, напр.: анарх — грузна махина, Мендель в окулярах, ведмідь, доісторичний екземпляр, Савонарола, останній з могікан, Майя — метелик, Карно — миша без хвоста, Унікум — солом’яна вдовушка. Індивідуальні та традиційні перифрази у М. Хвильового також позначають явища навколишнього світу, географічні об’єкти, почуття та психічні стани, суспільні процеси: хмари — похмурі сконденсовані води, листопад — листяні симфонії, Австралія — країна чорного лебедя, єменська душа — невідомий сфінкс із глухим вікном, сльози — дві теплі сентиментальні краплини, революція — гроза молодої епохи.
Таким чином, маємо підстави твердити, що «Санаторійна зона» написана в орнаментальному ключі, адже повтор — основний стилетворчий засіб. У канві художньої оповіді він виконує композиційну, ритмомелодійну (ритмізуючу та ретардаційну), актуалізаційну функції. Завдяки дистантним повторам (а саме такі розглядалися у статті) формується емоційне тло повісті, реалізується основна тенденція орнаментальної прози — крізь призму враження сприймати події в творі.
Л-ра: Мовознавство. – 1994. – № 4-5. – С. 57-61.
Твори
Критика
