Смерть «надлюдини»: «Мартін Іден»

“Мартін Іден” - роман про життя. Через нього можна дізнатися також і про самого автора Джека Лондона. Мартін, як і Джек був матросом. Також працював в дитинстві фабричним працівником, і у пральні. Обоє з непривілейованих верств населення.

Основна дія роману розгортається навколо сюжету закоханості Мартіна у Рут з родини Морзів. На її брата Артура напали хулігани і Мартін його захистив. Потім Артур привів його до себе додому та познайомив зі своєю сестрою. Мартін закохався в Рут з першого погляду.

Цей красень-хлопець, щоб добитися взаємного кохання від прекрасної блондинки він почав ще більше читати. Потім взявся за написання різноманітних творів.

Пройшовши через скруту та різноманітні перешкоди Мартін таки досяг мети, щоб його оповідання, літературна критика, анекдоти та інші творіння були опубліковані. А все за вдалу літературну критичну статтю на Моріса Метерлінка “Ганьба сонця” він став відомий. Та отримує за це славу, гроші та визнання людей. А головне згоду на одруження від Рут.

В кінці роману Мартін Іден втрачає смак до життя, бо бачить що боротьба була не варта цілі. Рут його не розуміє. Вона таки і не сприйняла його, яким він є сам по собі.

Мартін читав про себе в журналах, уважно розглядав там свої портрети, аж урешті втратив усяку спроможність пізнати себе в них. Він був той хлопець, що жив, зворушувався і кохав; він легко терпів життєві знегоди; він був простим матросом, мандрував по чужих країнах і в далекі дні юності водив свою ватагу на бійки; він був той хлопець, що розгубився в бібліотеці перед безліччю книжок, а згодом знайшов до них дорогу й опанував їх; він до глибокої ночі не гасив лампи, спав з осторогою і писав книжки. Але ненажерливий ідол, якого юрба намагалась нагодувати, — це був не він.

Тому вже відомий письменник та критик літератури не захотів цього терпіти та покінчив з собою.

Хіба вам це нічого не нагадує? І у нас час багато прекрасно написаних творів письменниками, які не зацікавлені в тому, щоб несли у собі глибокий сенс! Ні! Тому що вони здобули популярність та більше їх нічого не цікавить. Не буду узагальнювати, але таке відношення до письменників є досить поширене.

Мені подобається його наполегливість, сміливість та щирість. Він не міг не писати. Правда він зробив кардинальну світоглядну помилку, бо робив твори не заради краси самої по собі, а щоб сподобатися читачам.

Інший майстер слова “Бріссінден” ось так розкритикував свого друга.

Любіть красу задля неї самої. була його рада, а журналам дайте спокій. Знаєте що, Мартіне Ідене, вертайтеся ви знову до моря, до своїх кораблів. Раджу вам од душі (…). Сподіваюся, що ви не продасте журналам і рядка! Служити треба тільки красі. Служіть їй – і до біса юрбу! Успіх! Якого ж вам ще дідька треба, коли ви досягли успіху і в сонеті про Стівенсона, ще кращому, ніж “Видіння” Генлі, і в “Любовних сонетах”, і в “Піснях моря”! Радість дає не те, що ви створили, а сам творчий процес.

Мартін Ілен захоплювався ідеями Спенсера та Ніцше. Але у цьому романі саме ці власні думки доводять його до самогубства. Він себе рахував вищим за інших. І його вже нервували інші люди. Вже не міг бути серед людей спокійним. До самогубства призвела його егоїстична особиста інтерпретація ідей цих філософів.

Ніцше мав рацію. Я не стану гаяти часу – пояснювати вам, хто такий Ніцше. Досить того, що він мав рацію. Світ належить дужим, котрі водночас і шляхетні і не бабраються в свинячому кориті крамарства та генделю. Світ належить справжнім аристократам, великим білявим бестіям, які гордують компромісами і не наважаться сказати “так”. І вони поглинуть вас соціалістів, що бояться соціалізму. Ваша рабська моральність золотої середини вас не врятує. Я знаю, що це все для вас китайська грамота, і не трудитиму більше вам голови. Але пам’ятайте одне: на весь Окленд не знайдеться і півдесятка індивідуалістів, проте один з них Мартін Іден.

У Мартіна були варіанти продукувати сенси, щоб далі жити і радуватися життям, але він не хотів. Вважав, що здобув успіх, прославився як літератор, видав всі твори і на тому робота закінчилася. Міг одружитися на Лізі, яка дійсно його любила та зробити з неї свого Пігмаліона. А море та подорожі? Це ж діло дійсно приносило йому щастя. Але він втратив за егоїзму смак до життя.

На мою думку не можна бути егоїстичним письменником, бо він пише для конкретних читачів. Бажання писати лише для себе, а не для інших веде до трагічних наслідків. Такими прикладами є підпорядкування творчості пропагандиській меті. Якість творів знижується і можна сказати, що література зникає. Коли вона комерціалізується, то видавці можуть продати якнайбільше неякісної. Але тут вони хоч залежать більше від читачів, чим Партії.

Повертаючись до “Мартіна Ідена” варто зазначити, що критика Джеком Лондоном ніцшеанства є суб’єктивна. Геній літератури так і не зрозумів вповні ідей Ніцше. Так у Ніцше філософію не можна назвати гуманістичною, але цей Філософ є Божим даром для людства. От тільки варто прислухатися до критики Ніцше хвороб християнства, а не самому не згордитися, як Мартін Іден і ще свою гординю прикривати філософією Ніцше. В даному випадку можна головного героя твору Д. Лондона назвати передвісником нацизму та комунізму, бо на представників цих ідеологій суттєво вплинув цей філософ. От тільки в одному вони були непослідовні – вони, як Мартін не вчинили суїцид. Але в будь-якому випадку Ідея знаходить плоть, у якій втілюється. Якщо ця Ідея зла, то при втіленні у плоть вона виливається у трагедію.

Дмитро Тирусь