Біографія Мирослава Ірчана
Народився Мирослав Ірчан 14 липня 1897 р. в с. П'ядаки під Коломиєю. Враження дитинства, гімназійних років у Коломиї та Львові так чи інакше відбилися в автобіографічних записках М. Ірчана «Трагедія Першого травня» (1918) та «В бур'янах» (1924).
Ці спогади цікаві як свідчення очевидця, причетного до історичних подій, хоча власне літературна їхня вартість невисока. Напередодні першої світової війни М. Ірчан належав до молодіжної соціалістичної громади, 1914 р. вступив добровольцем до легіону «Українських січових стрільців»; був одним із видавців рукописного стрілецького гумористичного часопису «Самохотник». Дезертирувавши з армії, М. Ірчан деякий час перебував у Києві, брав участь у літературному житті.
Перші юнацькі спроби склали його збірку «Сміх Нірвани» (1918). В основі більшості творів — воєнні враження автора. Болючим песимізмом пройняті картини розорення сіл, образи голодних дітей, доведених до божевілля матерів.
Намацуючи свій шлях у прозі, М. Ірчан активно працює в цей час і як драматург. З початку 20-х років одна за одною з'являються друком, п'єси «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять» (1923), «Родина щіткарів» (1924), «Підземна Галичина» (1925), «Отрута» (1927), «Плацдарм» (1931).
1921 р. М. Ірчан виїжджає до Чехословаччини, наступного року на запрошення українських організацій вирушає до Канади. Там і вийшли першодруком та побачили світло рампи драми «Дванадцять», «Родина щіткарів», «Підземна Галичина».
«Дванадцять» вперше поставлено у Вінніпегу. В основу сюжету покладено реальні події — революційні виступи в Галичині 1922 р.
Соціально-критичний пафос досить сильний і в кращих п'єсах М. Ірчана «Родина щіткарів» та «Отрута». Тут є всі підстави говорити про вплив поетики експресіоністичної драми. У «Родині щіткарів» знайдено справді вражаючий сюжетний поворот. Єдиною опорою нужденної сім'ї сліпих був їхній зрячий син Івась. Його мобілізовують на фронт, і солдат повертається додому сліпим і покаліченим. «Вітай, сліпа родино щіткарів, нового сліпця!»
М. Ірчан не раз наголошував, що в основу його сюжетів покладено реальні факти. Настанові на художній документалізм він не зрадив і в п'єсі «Отрута». На матеріалі газетних публікацій про таємничу хворобу американських робітників-годинникарів вибудувано гострий конфлікт твору. Працівники фабрики вмирають у тяжких муках від отруєння радієм, який використовується у виробництві. Ідея героїчного терпіння, стоїцизму людини перед жорстокістю непереборних обставин робить драму «Отрута» актуальною для сьогоднішнього читача.
Творча спадщина М. Ірчана-прозаїка цікавіша, ніж драматугія. У кращих новелах і повістях письменник розкрив трагедію знівеченої долі галицького селянина.
Однією з найцікавіших тут видається повість «Карпатська ніч» (1923). Історія життя Матвія ІПавали, котрий стратив сили в далекій Америці, а вдома застав зруйновану родину і змушений покірно чекати смерті в окопах імперіалістичної війни, подана як сповідь героя. Письменник наголошує на безглуздості цього потворного світу, де отупілі від страждань і принижень люди, що різняться лише кольором шинелей, вбивають один одного.
Друга збірка М. Ірчана «Фільми революції» (1923) була схвально зустрінута тогочасною критикою. Її склали короткі новели, ліричні етюди (як пафосний реквієм «Напівдорозі» з дещо наївною вірою у «вашингтонську робітничу раду в Білому домі»), ряд сюжетних оповідань. Автор поспішав втілити окремі фрагментарні кадри здибленої революцією дійсності. У ряді творів проповідувалася ідея революційної самопожертви. Але в інших оповіданнях прозаїк на боці класової ненависті, червоного терору. Цим оповіданням шкодить і надмір декларативності. М. Ірчану часом зраджувало чуття міри в зображенні натуралістичних епізодів жорстоких розправ і сутичок. У пізніших творах кінця 20-х років «Проти смерті», «Надії», «Протокол» ця декларативність посилюється.
В Україну М. Ірчан повернувся 1929 р. У Харкові суспільні обставини вже не сприяли творчій роботі. Завершувалася літературна дискусія, вульгарно-соціологічна критика наступала дедалі активніше.
М. Ірчана було обрано головою спілки революційних письменників «Західна Україна», редактором однойменного місячника. Члени цього угруповання стали жертвами першої хвилі репресій. М. Ірчана арештували 1933 р., розстріляли у 1937 р.
Не все з його прози досі зібрано (зокрема, відомі лише уривки незавершеного роману «Акули»), далеко не все витримало іспит часом. Але краща частина драматичної і прозової спадщини М. Ірчана вносить у розмаїту палітру українського пореволюційного письменства своєрідний колорит.
Твори
Критика
