11-12-2016 Зінаїда Тулуб 373

Біографія Зінаїди Тулуб

Біографія Зінаїди Тулуб

Роман-епопея З. Тулуб «Людолови» позначає в літературі новий етап художнього осмислення минулого України: опублікована в 30-х роках, вона внесла свіже дихання в історичну романістику, пожвавлювала розвиток цієї гілки української прози, що став прихистком національної самосвідомості в глухі роки тоталітаризму.

Народилася З. Тулуб 28 листопада 1890 р. у Києві. Старовинний заможний рід Тулубів походив із Криму, в кінці XVI ст. предки письменниці вже були козацькою старшиною і мали землі на Полтавщині. Дід З. Тулуб — сподвижник Т.Г. Шевченка, учасник Кирило-Мефодіївського товариства, був заарештований разом з іншими братчиками; батько — відомий юрист, писав вірші російською мовою; мати теж виступала в періодиці з оповіданнями. Давні традиції роду не могли не справити свого впливу на рівень культури й грунтовної освіти майбутньої письменниці.

Вірші російською мовою З. Тулуб почала писати ще 1907 р., публікуватися — з 1909 р. Перший прозовий твір «На перепутье» (1916) прикметний автобіографічністю головної героїні Каті Кострициної, намаганням розібратися в подіях Першої світової війни, осмислити своє місце в складному й жорстокому світі, який несподівано розкрився перед дівчиною й зруйнував душевну рівновагу.

Друга повість, «За бортом», не збереглася. З. Тулуб у 20-х роках написала кілька сценаріїв, перекладала російською мовою французьких та українських авторів, вивчаючи українську мову, якої доти зовсім не знала. І тоді почала збирати матеріали до історичного роману, в якому для неї ожила пам'ять минулого. Відродження 20-х спричинило цей знаменний поворот у біографії письменниці.

«Людолови» (1934, 1937) приваблюють передусім глибокими, неоднозначними характерами, розмаїтими людськими долями, вписаними в широку історичну панораму перших десятиліть XVII ст. Центральний образ епопеї — гетьман Сагайдачний, характер глибокий, сильний і багатогранний. Письменниця значно відступає од попередньої літературної, історіографічної традиції та фольклорних джерел, де постать цього державного діяча була оповита серпанком романтичності й героїки. У романі це передусім політик — розумний, тверезий, здатний підкорити своє життя боротьбі за владу й домогтися успіху — коли треба, то й підступними заходами.

Авторка не «конструює» своїх персонажів за наперед заданою схемою, а наслідує толстовську традицію, коли герой розвивається за логікою власного характеру, іноді навіть всупереч бажанню автора. Романне середовище для існування таких образів досить сприятливе. Докладно виписані історичне тло, побут, заняття різних верств тогочасного населення міст і сіл, монастирів і фільварків. Письменницьке втручання майже не помітне, тактовне, оперте на безліч документів, літописів, історичних розвідок, вивчених З. Тулуб за десятиріччя невтомної праці. Колоритно й достовірно відтворено панораму буття народу, історія постає не як суцільна класова боротьба, з одного боку, ані як нескінченний ряд подвигів і злодійств — із другого, романтичного погляду, а як життя реальних людей — кожного зі своїми злетами й поразками, добрими й лихими вчинками та прагненнями.

Утім, письменниця й не повторює наосліп історичні джерела, а сміливо домислює власні версії багатьох подій і характерів. Так сталося з образом Насті Повчанської, дружини Сагайдачного, яка в «Людоловах» перетворюється на легендарну Роксолану (за що в критиці було висловлено ряд справедливих і несправедливих зауважень), так сталося з цілком вигаданими образами Горпини, татарки Медже.

Відчутною синкретичністю доброго й лихого, високого й ницого позначені не тільки характери, а й зображення історичних подій, суспільних інституцій — Запорозької Січі, визвольних походів козаків на Крим і Туреччину, діяльності братства, життя міських цехів тощо. Полемічна «реконструкція» багатьох подій викликала неоднозначні оцінки. Так, авторці закидали, що однаковими барвами змальовано в романі татарські наскоки на Україну й похід запорожців на Кафу. Письменниця й справді далека од ідеалізації визвольного походу козаків, які платили татарам їхньою ж монетою, — для неї принциповим є інше: вона сприймає події як гуманістка, для якої не існує «справедливих» і «несправедливих» війн — існують тільки горе, смерть і лихоліття. Саме це й лежить в основі епопеї, визначає її центральне узагальнення — «людоловство» в усіх його незліченних проявах.

Нелегко друкувалася перша книга епопеї (набір був розсипаний, роман вийшов тільки завдяки особистій підтримці М. Горького), драматично склалася доля письменниці після публікації другої книги. У 1937 р. З. Тулуб була репресована, десять років провела в таборах, потім — на засланні в Казахстані, і тільки 1956 р. реабілітована. За цей час вона змогла написати лише повість-казку «Чарівний клубочок» (1949), що так і не була опублікована.

У Казахстані З. Тулуб починає роботу над твором про Шевченкове заслання, власною долею звідавши гіркий досвід поета. Вивчає побут місцевих жителів, їхні звичаї, випадково зустрічається зі старим казахом Ісхаковим, який пам'ятав Т. Шевченка. Розповіді поетового сучасника лягли в основу багатьох епізодів роману «В степу безкраїм за Уралом», завершеного 1964 р., незадовго до смерті авторки.

Цей великий історико-біографічний твір охоплює всього три роки Шевченкового заслання. Композиційно він обіймає дві самостійні сюжетні лінії — біографію геніального поета й житія казахського народу. Постійно акцентована ідея дружби народів робить доволі нарочитим широке літературне полотно. Ця лінія, створена фантазією авторки на основі власних життєвих вражень, надто розростається, обтяжує розповідь цілком осібним, складним і розгалуженим сюжетом.

Як і в «Людоловах», З. Тулуб не прагне ідеалізувати свого героя, на що слабували чи не всі попередні твори літературної Шевченкіани, де часто з цією метою навіть перекручувалися факти. Вона не уникає суперечливих і «невигідних» свідчень про поетове життя, маючи на меті передусім досягти властивої для її творчої манери багатовимірності характеру. Біографія Т. Шевченка, його життя на засланні передано з найтоншим дослідженням об'єктивних факторів (хоч іноді з помітним нальотом популяризаторства). Що ж до творчого світу поета, то тут романістка мало в чому перевершила своїх попередників. Сумлінна побутописна манера дала змогу відтворити лише «зовнішні» виміри мистецького образу. Втім, це зроблено в багатьох випадках оригінально, свіжо, іноді дуже вдало. Попри всі прорахунки, З. Тулуб і в цьому романі виявила себе добрим майстром точної, вдумливої прози і вписала нову сторінку до української Шевченкіани.

Зінаїда Тулуб померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

Біографія

Твори

Критика


Читати також