12-01-2017 Розваги 1135

Дейл Карнегі: ораторське мистецтво сходинка до успіху

Про одну з кращих книжок по риториці

«Як виробляти в собі впевненість і вливати на людей, виступаючи привселюдно?» («Public Speaking and Influencing Men in Business») (1937)такуназвуноситькнигаДейлаКарнегі (1888-1955). Він переважно відомий своїми поглядами на спілкування та хвилювання, а основна діяльність Карнегі була витіснена іншими його працями. Це погано, бо це одна з кращих книжок по риториці. Автор походив з бідної фермерської родини. Після того як він пішов з Воренсбурзького педагогічного коледжа, його першою роботою було викладання заочних курсів власникам ранчо. Потім майбутня знаменитість ходив по домах та пропонував мешканцям масло, бекон та сало. Його заробіток залежав виключно від того, скільки він продасть, а тому рекламні розмови у Карнегі виходили особливо переконливими. Він мріяв«жити, щоб писати, і писати, щоб жити». У 1911 він перестав займатися торгівлею, щоб викладати та писати. Але великий успіх Дейлу Карнегі у 1936 році принесла книга «Як завоювати друзів та впливати на людей» («How to Win Friends and Influence People»). А в книзі про ораторське мистецтво майстер слова розповів не лише про те, як краще вміти вправлятися у красномовстві, але й про те, як розвивати впевненість в собі.


Публічна промова

Ефективна публічна промова – це більше ніж декілька слів на публіці, це – вираз самої особистості людини. Кожен вид діяльності в нашому житті – це вид спілкування, саме за допомогою мови ми стверджуємо свою особистість у цьому житті. З усіх істот тільки ми маємо дар спілкуватися за допомогою слів; завдяки якості нашої мови ми можемо виразити свою індивідуальність та сутність. Коли ми не можемо чітко сказати, що ми маємо на увазі, тому що нервуємося, сваримось або туманно мислимо, нас розуміють невірно чи не розуміють зовсім.

Наші успіхи у бізнесі, задоволеність соціальним та особистим життям цілком залежить від того, наскільки зрозуміло ми можемо висловити хто ми є, чого ми прагнемо, у що віримо. Зараз, як ніколи раніше, в атмосфері міжнародного напруження, страху та небезпеки ми потребуємо в відкритому спілкуванні поміж народами.

Усе, що бажаємо чути під час зустрічі за обідом, службі у церквах, по телевізору та радіо, це чітка та пряма промова, сповнена здорового глузду та присвячена тим проблемам, які цікавлять нас, а не ораторів.

Незважаючи на те, що багато шкільних підручників приводять нас до висновку, що привселюдна промова – це мистецтво для обраного кола людей, та, щоб оволодіти ним, потрібні роки постійного поліпшення голосу та проникнення в таємниці риторики, я протягом майже всієї кар’єри викладача доказував людям, що розмовляти перед публікою легко, треба тільки виконувати декілька дуже простих правил.

Бажання досягти успіху – частина процесу становлення оратора

Був один чоловік, який не міг дозволити труднощам подолати себе. Він вирішив стати гарним оратором, він ішов до своєї мети, доки не став всесвітньо відомим економічним консультантом свого уряду. Його звуть Кларнет Рендер. У своїй книзі «Віра у свободу» він пише: «Я виступав всюди, де тільки міг: на сніданках та обідах промисловців, у палатах комерсантів, у різних клубах та організаціях. Під час Першої світової війни я виступив у штаті Мічиган з патріотичною промовою. Я навіть виступив з промовою французькою, хоча не дуже гарно володію нею. Я вважаю, що знаю те, що люди бажають почути, та як це сказати. Мені здається, що немає нічого такого, чого не може досягти людина, якщо вона цього не прагне».

Я згоден з містером Рандлером. Бажання досягти успіху повинне бути необхідною частиною процесу становлення оратора. Якби я міг знати, наскільки сильним дійсно є ваше бажання досягти своєї мети, я міг би легко сказати, як швидко ви зможете оволодіти майстерністю спілкування.

Підготовлений оратор заслуговує на довіру

Ральф Волдо Емерсон сказав: «Страх подолав більше людей, ніж щось інше у світі». Я добре знаю, наскільки правдиве це твердження, і як це здорово, що я у своєму житті врятував від страху скільки людей. Коли я починав свій курс у 1912 році, я дуже мало розумів, що ця методика стане однією з найкращих методик у світі та допоможе людям подолати свій страх та відчуття своєї неповноцінності. Я відкрив, що, навчаючись виступати публічно, людина переступає через свої страхи та становитись мужньою та впевненою. Чому? Тому що привселюдні виступи змушують нас забути про свої страхи.

«Страх – це суміш невпевненості та неуцтва», сказав професор Робінсон. Щоб уникнути цього, треба практикуватись, практикуватись та ще раз практикуватись. Ви зрозумієте одного дня, що привселюдні промови можуть принести вам радість, упевненість та задоволення.

З 1912 року це був мій професійний обов’язок оцінювати більш п’яти тисяч промов на рік. З цього досвіду я зробив дуже важливий висновок: тільки підготовлений оратор заслуговує на довіру. Як можна йти на штурм фортеці жаху із зламаною зброєю або без зброї зовсім?

«Досконала любов убиває страх», писав Апостол Йоан. Те ж саме робить досконала підготовка. Даніель Вебстер сказав, що він краще вийде до публіки напіводягнений, ніж напівпідготовлений.

Про життєвість та достатню підставу теми промови

Навіть Вінстону Черчиллю було важко навчитися ораторському мистецтву. Молодим чоловіком Черчилль записував та заучував свої промови. Одного дня, виступаючи в Британському парламенті, він зрозумів, що не пам’ятає, що треба казати далі. Він був збентежений та принижений. Він знов почав з останнього речення, але не зміг нічого пригадати та сів на місце. З того часу він ніколи не заучував свої промови.

Також важливо розказувати про те, чому вас навчило життя. Ораторів, які про це розповідають, завжди слухають уважно та зацікавлено. Я знаю з власного досвіду, що не так легко переконати в цьому деяких ораторів, вони уникають використовування прикладів з власного досвіду. Замість цього вони користуються загальними положеннями та філософськими твердженнями. Вони говорять прописні істини, але ж це нікому нецікаво.

Про Емерсона казали, що він завжди з великим бажанням слухав кожну людину, тому що відчував, що він може чомусь навчитись від кожного, кого він зустрічає на своєму шляху. Я прослухав більше промов, ніж будь-яка інша людина на захід від Залізної завіси, то я можу відверто сказати, що я ніколи не чув нудної промови, якщо оратор розповідав про те, чому навчило його життя.

Як тільки ви обрали собі тему, підберіть до неї матеріал. Один молодий чоловік намагався за дві хвилини розповісти про Афіни, починаючи з 500 р. до н.е та закінчуючи Корейською війною. Здається, це екстремальний приклад, але я чув сотні таких промов. Вони були приречені на невдачу, бо їх автори намагалися розглянути дуже багато питань в одній промові. Розум людини не в змозі охопити стільки матеріалу за один раз. Візьміть не дуже складну тему, як то подорож до Йелоустоунського парку. Розкажіть про гори та дивні рослини, прекрасні водоспади та незвичайних тварин. Найбільш цікавою буде така промова. Публіка подивиться на парк вашими очима та буде слухати вас з великою увагою. Це стосується будь-якої теми: виготовлення кондитерських виробів або балістичних ракет. Ви повинні звузити свою тему так, щоб ви вклались у той час, який відведено для вашого виступу. У коротенькій промові, менш ніж на п’ять хвилин, ви можете розглянути одне-два питання, не більше. Якщо під ваш виступ відведено до 30 хвилин, ви можете спробувати висвітлити чотири-п’ять питань.

Мета промови

Що ми маємо на увазі, коли говоримо про мету промови? Кожна промова має свою мету, та ця мета одна з чотирьох:

  • Переконати або змусити діяти
  • Інформувати
  • Вразити та запевнити
  • Розважити

Давайте проілюструємо це конкретними прикладами з ораторської кар’єри Авраама Лінкольна. Мало хто знає, що Лінкольн колись сконструював та запантетував прилад для підняття човнів на березі та інших важких речей. Він працював у майстерні механіка біля своєї юридичної контори, роблячи модель свого апарата. Коли його друзі прийшли подивитись на цей прилад, він без труднощів пояснив, як цей прилад буде працювати. Метою цього пояснення було надання інформації.


Коли він виступав зі своєю безсмертною промовою в Геттисбурзі, коли звертався до народу на церемонії інагурації вперше та вдруге, коли він виступив з посмертною промовою на похороні Генрі Клея, метою Лінкольна було - створення враження.

Коли Лінкольн виступив перед журі присяжних, намагався одержати потрібне йому рішення, коли він виступав з політичними промовами, його метою було отримання голосів виборців. Тоді метою його була дія.

Два роки перед тим, як його обрали президентом, Лінкольн говорив лекцію про винаходи. Його метою було зайняти увагу слухачів. Принаймні, це мало бути його метою, але успіху він не досяг. В одному місті жодна людина не прийшла на його лекцію.

Але він досяг значного успіху в інших промовах, деякі з них стали навіть класичними. Чому? Тому що він добре знав свою мету та точно знав, як її досягти.

Авраам Лінкольн. Приклад для наслідування

За все своє життя він не ходив до школи жодного учбового року. А книжки? Одного разу Лінкольн сказав, що він перечитав усі книжки на п’ятдесять миль навкруги свого дому. Звичайно, світло довго горіло в його хатинці. Як тільки надворі ставало досить світло, щоб можна було читати, він прокидався у своєму ліжку, витягав книжку та починав поглинати її.

Він ішов за двадцять або тридцять миль, щоб послухати якого-небудь оратора, та, повертаючись дудому, практикував цю промову всюди: на ланах та в лісах, у бакалійній крамниці Джонса в Гентривіллі. Він вступив до дискусійного клубу в Нью-Салемі та Спрингфілді, практикував промови на повсякденні теми. Він завжди соромився жінок; коли ж намагався залицятися до Мері Тодд, завжди сідав у вітальні та мовчки червонів, Лінкольн не говорив ані слова, він слухав її. Але це був той самий чоловік, який завдяки самоосвіті та наполегливості став оратором, що дискутував з найдосвідченішим оратором свого часу, сенатором Дугласом. Це той чоловік, який на другій своїй інавгурації, виступаючи з промовою, досяг надзвичайних висот у мистецтві красномовства за всю історію людства.

Тож немає нічого дивного в тому, що Лінкольн писав: «Якщо ви твердо та непохитно вирішили стати адвокатом, то вже зроблено більш ніж півсправи».

Дмитро Тирусь

© md-eksperiment.org


Читати також