Микита Годованець. Джміль і Метелик
Пузатий Джміль на квітку сів знадливу.
Аж там Метель, розцвічений на диво.
Промовив Джміль: — Та не гордись,
Що ти колись
Був досить владний
І листя їв, нещадний!
Осельнею ти був, а зараз? Пустограк!
Ти меду й крапельки не маєш;
Ти не гудеш — тихесенько літаєш,
Лиш квіти пробуєш на смак...
Душа у мене щастям повна:
Скрізь матиму я честь
І шану молитовну,
Бо в мене бурдючок із медом єсть! —
Метелик посміхнувсь: — Про що голосить!
Твій бурдючок нікому щастя не дає:
Що в ньому є — лише твоє. —
Цього для щастя справжнього не досить,
І слава егоїста всюду замала.
Честь справжня тим, хто, мов бджола,
Свій мед в громадський вулик носить!
Твори
Критика
Поділитися