Сердечна мудрість байкаря
Ю.Й. Альперін
Ще в роки громадянської війни молодий поет-сатирик Микита Годованець виступив у літературі з бойовою, актуальною байкою. На початку 30-х років він створює чимало цікавих, гостроконфліктних сатир, в яких сміливо ставляться соціальні проблеми нового буття. Згодом виходять книги. «Незаможник Клим», «Парася на парастасі», «Будяки» та інші, де поряд з памфлетною загостреністю спостерігаються революційна пристрасть, чітка політична цілеспрямованість.
М. Годованець своєю творчістю довів, що байка — дуже живучий жанр.
На жаль, трапилось так, що у сорокових роках М. Годованець на певний час одійшов від байки, виникла (не з його вини) чимала творча пауза, яка тривала майже 20 років.
Та після цього з новою силою зазвучав поетів голос. За останні десять років вийшло 12 його книг, в тому числі «Байки», «Заяча математика», «Осел на хаті», «Вужі під яслами», «Ріка мудрості», «Байка за Леонардо да Вінчі, Федром, Бабрієм», «Веселий педант» та ряд інших.
Звертаючись до спадщини класичного байкарства, М. Годованець надає нового звучання і життя творам видатних класиків, в тому числі римлянина Федра, грека Бабрія, геніального італійця Леонардо да Вінчі, російських байкарів І. Крилова, Д. Бєдного, І. Батрака та інших. Як відомо, сатирик закінчив роботу над новою збіркою «Європейські байкарі на українській землі», де подав цілу серію сатиричних творів іспанців Іріарте, Саманієго, французів Флоріана, Лашамбоді, німців Лессінга, Геллерта, поляків Красіцького, Рея, Потоцького, Карпінського.
Робота М. Годованця над спадщиною класичного байкарства ускладнювалася тим, що досі в українській і російській літературах було мало вдалих зразків опрацювання творчості байкарів минулого. Так, майже ніхто не торкався цікавих сюжетів латинянина Федра. Тимчасом його твори відзначаються ліричністю, мудрістю і сатиричною гостротою. Недаремно Федр так визначив своє кредо:
В Езопа вчіться, добрі люди,
Для того байка штрика під ребро,
Щоб виправлять людські заблуди
І похвалять красу й добро.
Світ знає Леонардо да Вінчі як геніального вченого, філософа, художника, скульптора. Але мало хто донедавна знав, що він був і талановитим байкарем. І ось М. Годованець взяв на себе нелегку мистецьку місію відродити його байкарську творчість на українській землі. Виконано цю місію, треба визнати, з неабияким художнім хистом й завидним естетичним смаком. Характерно, що М. Годованець з коротеньких, побіжних записів у численних зошитах Леонардо, які збереглися до нашого часу, зробив цілком закінчені художні твори.
Незабутне враження справляють такі байки, як «Плодове дерево», «Горіх і Мур», «Погірдливий Клен», «Рак», «Каштан і Виноградна Лоза». Майже кожна байка М. Годованця, створена за сюжетом Леонардо да Вінчі, сповнена великою теплотою і щирою любов’ю до людей чесних, сміливих, гуманних і гострою ненавистю до хитрунів і крутіїв, заздрісних і пихатих нездар. Немало сюжетів обстоюють дружбу, взаємне довір’я, кохання, чесність і справедливість, не втрачаючи, таким чином, своєї актуальності і сьогодні.
Гортаючи сторінку за сторінкою книжку «Байки за Леонардо да Вінчі, Федром, Бабрієм» (видавництво «Дніпро», 1967 р.), не можна не помітити, як зросла і змужніла творча майстерність Микити Годованця. Якщо раніше письменник нерідко вдавався до дидактики, епічності (що не раз спричинялося до сюжетної розтягнутості і багатослів’я) і усталеної фабульної побудови, у нових книжках він виступає як майстер коротких і влучних байок.
Доказом може служити хоча б манера опрацювання і переосмислення творів старогрецького байкаря Валерія Бабрія. Лаконічність оповіді не тільки не збіднює сюжету, а навпаки, підсилює його, робить чітким, гострим, динамічним. Тому в цих «маленьких баєчках» широкий простір для читацької уяви.
До того ж реально-алегоричні ситуації, що виникли на соціальному тлі далекої епохи, під пером М. Годованця набувають актуальності. Підкреслимо, нарешті, й таку особливість байок останнього періоду, як глибока афористичність, яка робить зайвою так звані моралі, бо самі ситуації, стосунки алегоричних персонажів: ясні і переконливі. Це — теж новаторство, яке прийшло до поета поступово, внаслідок великого досвіду.
Отож, як бачимо, є ще «порох у порохівницях», є ще незгасний запал сатирика. Що це так, підтверджує нова книжка байок «Талановита Тріска» (бібліотека «Перця»), яка недавно з’явилася на полицях книгарень. І хоча збірка ця не така «товста», як попередні, вона є кроком вперед у розвитку таланту сатирика. В книзі приваблюють громадянські мотиви, філософські роздуми і глибокий психологізм.
Важливо, що в полі зору байкаря конкретні життєві проблеми. Так, у байці «Список на премії» (з останньої книги поета) йдеться про те, що у дворі сенсація — складають списки на премії, «щоб одібрать найкращих співаків». Пропозицій багато: хто наполягає включити Півня, хто Зозулю, Ластівку, Шпака, але коли всі погодилися на тому, що премії вартий Жайвір, начальник Індик заборонив, бо, мовляв, Жайвір, хоч і співець відмінний, «але ж високо залітає, верхи засміливо хватає... нестримний дзвінкий язик... Хто знає, що в душі його витає?» Мораль тут досить прозора: часом трапляється, що талановиту людину тримають на задвірках лише тому, що вона, не зважаючи на чини і ранги, ріже правду-матінку прямо у вічі!
Вістря сатири байок «Федько на груші», «Лисицю судять», «У Лева на балу», «Філософ» спрямоване проти чиношанування, кар’єризму, пихи.
Езопівською проникливістю, глибоким соціальним підтекстом сповнена байка «Філософ». Нерідку ми подибуємо хамелеонів і перевертнів, та не завжди усвідомлюємо, яке лихо вони несуть нам своєю гнилою, ворожою психологією.
Ось Вовк пробрався в отару, зодягнувши овечу шкуру. Замість того, щоб викрити і прогнати хижого ворога, Баран філософськи повчає всіх:
Не треба ворога стирати нанівець, —
Змінити слід його натуру!
Ти бач, одяг вже нашу шкуру...
Любов’ю, м’ясом, добрим словом
Ми змінимо його обов’язково!
Та не встигли вівці й полягати спати, як «від Барана-філософа небоги лишились ноги й роги». Байкар робить таке резюме: як би ворог не міняв шкуру, треба добре знати його натуру — тоді легше вести з ним боротьбу.
Немало своїх творів Микита Годованець присвячує проблемам виховання молоді. Він жадає бачити юнь працьовитою, духовно багатою, гідною зміною старшого покоління. Тому зрозумілий і сарказм автора, коли він виступає проти тієї частини молоді, для якої єдиним мірилом є власна вигода.
Характерна щодо цього байка «Лисиця». Мова про Лиску, котра щоразу фарбується — «то бурою була, а це, дивись, сріблясто-чорна». Вона прямо каже: «Не для мисливців красилась три дні, бач, женишок трапляється мені». А коли піде дощ і фарба злиняє, то не біда:
Хай буду знов руда, як віл, —
Дай аліменти і майно навпіл!
Справжній митець завжди на передовій лінії суспільної боротьби. М. Годованець добре розуміє моральну відповідальність поета перед часом, перед народом:
Як холод на душі і голова пуста —
Не пісня буде — страмота.
Л-ра: Жовтень. – 1968. – № 9. – С. 130-132.
Твори
Критика
